Три мужі, що постійно тероризували Іова, перестають говорити, очевидно вони себе вичерпали і їм більше нічого сказати. Особисті образи, чвари, звинувачення між Божими служителями, недопустимі в будь-який час і в будь-який спільноті. Прийшов час служіння четвертого мужа Елуя. Написано: «Елуй чекав, поки Іов говорив, тому що вони літами були старші за нього, і він вирішив: хай багатоліття повчає мудрості» (Іова 32:5,7). Отже, він представляє молодше покоління служителів, котрі мають піднятися на вищий рівень духовності. Однак читаємо: «Запалав гнів Елуя, на Іова, бо він виправдовував себе більше, ніж Бога. І на трьох друзів його за те, що вони не знайшли, що відповідати, але звинувачували Іова» (32:23). Отже Елуй докоряє Іову, що той не розуміє важливої істини. Вона стосується доведення правомірності Бога і є значно важливішою справою ніж перейматися власним виправданням. Покладатися на Бога і відстоювати право Істини понад усе. А на початку Іов проявив слабкість, бо не розумів, чому Бог допускає страждання і не знав, що за цим стоїть не Бог, а людське протистояння Богу. Тому такі слова: «…проклятий день, у який я народився» (3:2). «Чому я не помер коли вийшов з утроби… навіщо мені було годуватися грудьми» (3:11,12). Такі слова є виявом слабкості, коли людина ще не готова до духовної боротьби, а написані скоріше для нас на науку. Бо вже через деякій час читаємо інші слова: «…я бажав би тільки відстояти путі мої перед Богом. І це вже мені на виправдання, бо лицемір не стане перед Лице Його» (13:15). Він освідомив, щоб виправдатися, не слід жалітися на свою долю, але продовжувати зберігати вірність Богу і не відступати від путі визначеному для кожної людини. Елуй також називає невірною поведінку так званих друзів, що визнавали діяльність Іова неправедною, але самі собою нічого не представляли. Недоказавши вини, намагалися зруйнувати і те, що створив Іов, а Бог визнав досконалим напрямком віри!

Елуй заявляє: «Не тільки багаторічні мудрі, і не старі розуміють правду, але дух у людині і подих Вседержителя дає їй розуміння» (32:8,9). Безумовно, духовна свідомість людини, яка спирається на Божу Премудрість, здобуває істину і це стосується людей, котрі все життя присвятили досягненню досконалості. Іов говорив: 12:12 «У старцях – мудрість, і у довголітніх - розум». Але Елуй цього сприймати не хотів, він сказав: «Дух Божий створив мене, і дав мені життя, якщо можеш то відповідай мені і стань переді мною. Ось я, за бажанням твоїм замість Бога» (33:4-6). Елуй має в собі духовне начало і великі знання, пропонує Іову виконувати його волю замість Божої. Що з ним сталося? Навіть Христос молився: «Не Моя, а Твоя хай буде воля». Бог створив людину, а людина створила в собі диявола – протест проти Бога! І слова Елуя показують нам, до чого може привести гординя. До зарозумілості та зневаги ближнього. Освічене молоде покоління нерідко буває агресивним, безжалісним до старших людей, від яких вони в свій час посягали науку.  Недарма апостол попереджає: «…що виявиться людина беззаконня, яка противиться і підноситься над святинею, у Божому храмі сяде як Бог і видаватиме себе за Бога» (2 Солунян 2:3,4). У Божому храмі – в середовищі релігійного керівництва, що утворилося по всій землі. Варто знати, якраз там зароджується протистояння чистоті Божої Істини і насаджається своє розуміння, змішання на подобі Вавилона великого. Очевидно, що в світі добра і зла, особу Елуя слід сприймати двояко: послідовника духовного служіння доцільного Іову, враховуючи набуття знань, і ревного служителя, що більше піклується своїм статусом над людьми. Таку ревність Біблія називає фарисейством. Уподоблення фарисейству бачимо сьогодні, коли високопоставлені церковні діячі ведуть негідну боротьбу за привласнення пастви, за матеріальні десятини, а не за мир між всіма християнами. Отже, від самої людини залежить, ким вона стане перед Богом.

Показуючи своє злорадство і зверхність, Елуй виголошує: «Чи є така людина, як Іов, який п’є знущання, як воду, вступає у співтовариство з тими, хто чинить беззаконня і ходить з людьми нечестивими» (34:7). Хіба не так само будуть дорікати Ісусу Христу, що Він спілкується з тими людьми, кого фарисеї вважають недостойними. На що Христос образно відповів: «Не здорові потребують лікаря… бо Я прийшов закликати грішників до покаяння» (Матвія 9:12,13). Фарисеї всіх часів не бачать в собі необхідності духовного оздоровлення. Далі Елуй добавляє: «Іов врозумляється хворобою на постелі своїй і тяжким болем у всіх кістках своїх» (33:19). Безумовно, що Бог найсправедливіший Суддя. Але фальшиве судочинство звучить в словах Елуя, котрий осудив Іова і взяв на себе право представляти Бога, як безжального Судію, що насилає тяжкі тілесні хвороби на людей. Апостол Павло заперечує: «…наша боротьба не з тілом…, але з правителями темряви цього віку, з піднебесними духами злоби» (Єфесян 6:12). Боротьбу слід вести не з людьми, а з гріховними ділами людей, які виявляють протистояння Божій волі. Із злими намірами тих, хто коли-небудь буде виражати зверхність над зневаженими борцями за праведність. Адже, Іов посланий духовним вчителем для послідовників служіння. Не сприймаючи його, порушуються закономірності життя визначені Великим Творцем!

Коли Елуй перестав говорити, Господь сказав Іову: «Хто цей, що затьмарює Провидіння словами без сенсу?» (38:2). Затьмарює – закриває суть істинної науки життя, основаної на любові між людьми. Світ настільки захопиться втіленням зла, що припише його навіть Богу-Любові, для того, щоб у власних очах вважатися праведним. Розмови, які «не мають сенсу», у світовому часі будуть довгими. Вияснюючи між собою спірне питання, хто любить Бога більше, приведе до жорстокого спротиву і розчарування. Бо служителі ніяк не можуть зрозуміти, що з Божим Словом треба постійно звірятися і перед Ним відповідати. Говорить Іов: «Чи обманете Бога, як обманюють людину?» (13:9). «Покликав би Ти, і я дав би відповідь, і Ти явив би благовоління Своє» (14:15). Перед Богом слід бути відкритими, благочестивими і вдячними Йому за всі блага життя, бо лукавство виражає спотворену святість, хитрість і оману, яку неможливо приховати від Бога.

Бог, через Іова, звертається до всіх служителів словами: «Я буду запитувати тебе, а ти пояснюй: де був ти, коли Я закладав основу землі? Скажи якщо знаєш. Хто поклав міру, і наріжний камінь її? І при загальному торжестві ранкових зірок всі сини Божі вигукували від радості» (38:5,6). Ці слова вказують на Великого Творця, і у справжніх Божих дітей викликають радість, що ми не єдині у Всесвіті, над нами Бог – Отець наш! Покладена міра і наріжний камінь, це Закон – основа життя. «Де путь до оселі світла, і де місце темряви? Ти доходив до межі її і знаєш дорогу додому її. Бо був тоді народженим, і число днів твоїх дуже велике» (38:19-21). Люди наділені розумом від початку, були здібними розуміти Бога. Однак, на життєвому шляху «добра і зла» почали швидко втрачати спорідненість з Божим світлом, покривши себе темрявою неправедного життя. Безбожний розум здобув велику силу і владу, щоб самовільно творити зло! Тому апостол засвідчив: «Де мудрий віку цього? Хіба мудрість світу Бог не обернув на безумство?» (1 Кор. 1:20). За час свого існування, віддалений від Бога розум, перетворився на безумство! Знайти путь до Божого Світла, місія Іова. Безумні нападки людей впливали на душевну рівновагу, але Іов не переставав боротися навіть будучи невпевненим в перемозі.

Бог ставить питання: «Хто зачинив море воротами, коли воно вийшло ніби з утроби, утвердив йому визначення і сказав: сюди дійдеш і не перейдеш, і тут межа твоїх хвиль гордовитих» (38:8-11). З утроби – з глибини Божих замислів. Пояснення цих слів читаємо в пророка: «Я поклав пісок морю вічною межею. І хоча хвилі його бушують, але переступити не можуть. А у народу серце буйне і бунтівне; вони відступили і пішли» (Ієремія 5:22,23). Вічною межею поставлені закони, як для природи так і для людей. Але, власне люди відступили від Божих Законів праведного життя, і пішли грішити проти Бога! Питання через пророка: «Чи не помститься душа Моя такому народу як цей?» (Ієремія 5:29). Божою душею є жива природа землі, вона і помститься безумному людському розуму – руйнівникам Божого Творива. Звертаючи увагу Іова на природні явища та життя земних створінь, Бог запитує: «Чи дійшов ти сховищ снігу, чи бачив скарбниці граду, які бережу Я на час смутний?» (38:22,23). Природні катаклізми провокує сила людського зла, тоді як Божа Сила Любові – залог гармонії в природі і в людині. Питання: «Чи ти ловиш здобич і насичуєш молодих левів? Хто готує ворону корм, коли пташенята його кричать до Бога без їжі?» (38:39-41). Так само люди просять духовної їжі, пізнання Божої Істини, відсутність якої це смерть свідомої особистості. «Чи буде той, хто змагається з Вседержителем, ще вчити? Іов говорить: ось, я нікчемний; що буду відповідати? Руку покладаю на вуста мої» (39:32-34). Нікчемність Іова це образ неможливості вплинути на всю світову систему насилля, яка явила протистояння Богу – явила диявола.

Пророцтво: «Він був покритий виразками за гріхи наші і мучили його, за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому» (Ісая 53:5). Недосконалі, озлоблені люди карають один одного через втрату Любові довершеної сутності буття! Отже, Іов показав хворобу всього людства на собі! Беззаконня, це хвороба, яка принесе світові нестерпні страждання. Через багато часу, диявольське покарання світу повториться в Особі Ісуса Христа! А змагатися з Вседержителем слід на Його стороні, разом з Ним, а не проти Нього. Бо одна людина, в даному випадку Іов, не може здійснити на землі все що задумане Богом. Для цього будуть задіяні Богом багато людей і багато часу. Однак, книга Іова, переходячи з покоління в покоління, буде служити науковим посібником досягнення духовності!

Далі написано, що Бог звертається через «бурю». «…слова вуст Твоїх - бурхливий вітер» (8:2). Отже «буря» відбувається тоді, коли люди бунтуються проти благовісників Правди. «Ти хочеш відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе? Чи така в тебе сила, як у Бога?» (40:1-4). Земна людина передусім шукає виправдання свого життя, і через власне самолюбство відкидає Суд Божий, не чує суду совісті. Впевнена, що такою її створив Бог. В чому ж тоді сила Бога і сила людини? Бог пропонує: «…подивись на все горде і усмири його; глянь на всіх зарозумілих і постав їх на місце, сокруши нечестивих, і покрий їх темрявою. Тоді Я визнаю, що правда твоя може спасати тебе» (40:6-9). Чи є у нас сила спасати? Безумовно, можемо застосувати зусилля принаймні до нас самих, удосконалити себе як приклад для інших. Адже: «Бог поклав печать на руку кожної людини, щоб усі знали діла його» (37:7). Печать, це Воля Його, але знають лише ті, хто виконує. Давид говорить: «Діла рук Його – Істина, всі заповіді встановлені на істині і правоті. У визволення народові своєму Я поставив заповіт Свій» (Псалом 110:7-9). Для визволення людини з тілесного рабства поставлений Божий Завіт, а наша сила у виконанні його. Елуй виголошував: «Вседержитель, ми розумом не осягаємо Його. Він великий силою і повнотою судочинства, однак нікого не гнітить» (37:23). Бог нікого не поневолює, а через пророка говорить: «Суд Мій як світло що сходить» (Осія 6:5). Духовна освіта дозволяє побачити свої гріхи і вчасно їх осудити. Отже, Божий Суд – Суд світла – не передбачає фізичного знищення.

Читаємо в посланні: «Брати, майте за приклад страждання і довготерпіння. Бо блаженні ті, що терпіли. Ви чули про терпіння Іова, і знаєте кінець, що Бог милосердний та щедрий» (Якова 5:10,11). Отже, найбільша Божа сила в милосерді і любові до тих, хто терпіли, не оспорювали Святість Закону, і не відверталися від дослідження Божого Слова, яке було від початку. Далі написано: «Ось бегемот, якого Я створив так як і тебе… Ноги в нього як мідні труби; кістки в нього, як залізні прута; це – верх творінь Божих; тільки Той, Хто створив його, може наблизити до нього меч Свій» (40:10-14). Ніхто не має права посягати на створений Богом порядок існування всіх видів життя. Що є верхом творінь Божих? Читаємо Іова 35:8-11 «Нечестя твоє відноситься до людини, і праведність до сина людського. Від безлічі сильних гнобителів волають гноблені. Але не кажуть, де Бог, Творець мій. Котрий навчає нас більше, ніж худобу землі…». На відміну від тварин, сила людини в розумі, який використовується людиною і на нечестя, і на досягнення праведності. Розум людини є верхом творінь Божих! Бог забезпечив тварин фізичною силою, людині ж дав можливість розвинути силу духа. Небажання відроджувати себе Духом Божої Мудрості веде до втрати сили духа, тому люди і користуються силою тварин.

Читаємо про невідоме створіння: «Чи можеш ти вудкою витягти левіафана, схопити за язик його, чи вставити кільце в ніздрі його? Поклади на нього руку твою, і пам’ятай про ту боротьбу» (Іова 40:20-27). З Біблії ми знаємо, що «ніхто не може спинити язика людини», як і злих діянь її. Отже стає зрозумілим, хто насправді є левіафаном і чому слід пам’ятати про боротьбу з проповідниками неправди. Переможець в цій боротьбі відомий: «Він кип’ятить безодню, як казан, і море, перетворює на киплячу мазь; залишає за собою світлу стежку. Немає на землі подібного до Нього; Він створений безстрашним; і на все високе дивиться сміливо; Він Цар над усіма синами гордості» (Іова 41:23-26). Очевидно мова йде про Силу Божої Премудрості і Закону над безумною людською гординею. Адже більше гордяться своїми традиціями, аніж пізнанням Духа Божої Премудрості! Хто кип’ятить безодню – образ всесвітніх потрясінь, які виникають від великих катастроф, кровопролитних війн, невиліковних хвороб, котрі викликають страх і пробуджують в людській свідомості Бога – Спасителя, - останню надію людства! Море киплячої мазі – народна ревність до Бога у спірних питаннях відкриває Істину. Залишає світлу стежку – вказує вірну дорогу. Ще на початку Бог повелів: «Відокремити світло від темряви…» (Буття 1:18). Правду від неправди. А Давид сказав: «Закон Твій – світильник на стежках моїх» (Псалом 118:105). На життєвих дорогах праведності.

І відповів Іов Господу: «Знаю, що Ти все можеш, і що намір Твій не може бути зупинений. Хто цей, що потьмарює Провидіння, нічого не розуміючи? Так, я говорив про те, чого нерозумів, про діла дивні для мене, яких я не знав. Вислухай, взивав я, а що буду запитувати – поясни мені. Я чув про Тебе слухом; тепер же очі мої бачать Тебе; тому я відрікаюсь і розкаююсь в поросі і попелі» (42:1-6). Просвітившись Божою Волею, можна побачити в собі невидимі раніше гріхи. Розкаюючись Іов визнає, що тілесна людина могла чогось і не знати, але покаяння завжди дає надію на прощення, бо він зумів опанувати духовну слабкість людини і піднятися до рівня праведника. Ніяка сила не зможе зупинити Божу програму досконалості на землі. Хто ж затьмарює пророцтво Божих намірів і цілей? Хіба Іов? Безумовно, що ні! Адже книга, яка описує його життя, і є пророцтвом Божим. Вона ставить запитання і відповідає, осуджує і оправдує. Але хто наводить наклепи, оспорює правду, затьмарює істину, протистоїть Богу? Левіафан – антихристиянській дух, гординя, що не може змиритися з освідомленням своєї негідності існування! Земна людина не знає, що гордість це негідна безбожна сила. Яким чином очі Іова побачили Бога? Пояснює Євангелія: «Христос поклав руки на його очі – і він прозрів, одужав, і побачив все виразно» (Марка 8:25). Зцілення сліпого відбулося силою істинних знань Ісуса Христа. Євангелія говорить про духовне прозріння, подобу прозріння Іова. Теж саме робить книга життя Іова, - зціляє нашу сліпоту, відкриваючи Істину. Читаємо Давида: «Помилуй мене Господи, зціли душу мою, бо згрішив я перед Тобою» (Псалом 40:5). Людська душа – це наші емоції, бажання, натура тілесного характеру, що постійно мається в пошуку сенсу життя, підсвідомо розуміючи, що спасіння лише з Богом. Відректися і розкаятися в попелі і поросі – усмирити тілесну гординю, котра руйнує свідомість людини, стає перешкодою виходу з гріховного життя.

Опісля цього сказав Господь Еліфазу: «…горить гнів Мій на тебе і на друзів твоїх за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Іов» (42:7). Книга Іова символізує всесвітній судовий процес для оправдання Божої Істини і очищення від людського спотворення – особливо процес міжрелігійний. Тут питання, хто говорить вірно? Безумовно, в кого переважають духовні плоди добра, милосердя, прощення, а не жорстокого покарання. В словах Іова відсутня будь-яка агресія, адже його місія – відродження богоподібної свідомості людини. За все існування людства, буде багато пророків та безліч різних проповідників, але Бог визнає вірним не емоційне славослів’я, але благовіст тих, хто піднімає життя людей на духовну висоту, а не здобуває собі високі релігійні чини. «Отже візьміть сім тельців і сім баранів і підіть до Іова і принесіть за себе жертву, а Іов помолиться за вас, тому що тільки лице його Я прийму. І пішли і зробили так… - і Господь прийняв лице Іова» (42:8,9).  Принести в жертву сім тельців і сім баранів усмирити в собі тваринні почуття. Покаятися за недовіру, впертість, зарозумілість, що вилилися в протистояння Богу. Слід витравити цю нечесть зі своєї душі. Адже написано: «Він ходив і оздоровлював всіх поневолених дияволом, тому що Бог був з Ним» (Дії апостолів 10:38). Хто керується Богом, той вільний від диявольської нечесті. Також: «Христос – Сонце Правди і лікування в променях Його» (Малахія 4:2). Бог всім пропонує лікуватися Правдою Христа. А Іов – предтеча Христа і як вияснилося не Іову необхідне лікування, а його друзям. Молитва Іова за друзів означає, що в нього є план спасіння людської душі! В кінці друзі зрозуміли, що Іов є гарантом їхнього спасіння. Тому Господь і прийняв лице Іова, його духовну суть, що набула подоби Бога.

Далі написано: «Повернув Бог втрату Іову, і дав йому вдвічі більше того, що він мав раніше. Прийшли до нього всі брати і сестри, і їли з ним хліб у домі його. І утішали його за все зло, яке Господь навів на нього» (42:10:11). Страждання Іова вважають покаранням Бога бо не розуміють суті, адже те, на що заслуговує весь світ дісталося Іову і є попередженням Божим. А Боже покарання відбувається тоді, коли приходить освідомлення людиною свого гріха і заставляє її змінити свою поведінку – осудити себе! Як написано: «Слово судитиме вас…». Бо хто діє і говорить всупереч Слова – виявиться неправдо-мовцем. Засвідчено: «…скинутий наклепник всіх братів наших, який зводив оману на них перед Богом, день і ніч» (Об’яв 12:10). Отже, пророцтво так званого диявола не збулося! Він не зумів спокусити Іова, бо слова Іова нагадують постійну молитву душі. Подібне знаходимо в молитві Христа: «…не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого». Хто має Бога в душі і розумі, тому ніяка спокуса не загрожує! Іов повернув собі праведність в очах своєї спільноти. Зберіг вірність і цим дав відповідь символічному сатані, що навіть за вкрай тяжких обставин духовна людина ніколи не зречеться Бога. А їсти хліб означає: «Оскільки є один хліб, а ми чисельні, то становимо одне тіло; бо всі ми причащаємося одним хлібом» (1 Кор. 10:17). Мова йде про тілесний приклад життя Ісуса Христа. Причащаємося, наслідуючи мудрість Його життя, так само спільнота Іова вважається домом, де вони споживають Божий Хліб Премудрості – відкритий Іовом.

Іов уповноважений Богом відкрити шлях відродження земної людини з її тілесними слабостями до Людини Божої – переможця над спокусами, праведника! Пророк сказав: «…що ранами його і ми зцілюємося» (Ісая 53:5). Іов страждав, як і всі праведники на землі. Однак, як ми можемо зцілитися їхніми ранами? Варто знати, що вони своїм бездоганним життям завжди були докором сумління для несвідомих язичників, ідолопоклонників та ненаситних хижаків, які в своїх руках тримають владу над людським суспільством. А біблійні слова: «…вся влада від Бога» слід розуміти таку владу, яка буде керуватися Божими цінностями Десятислів`я! І чим більше буде на землі з’являтися праведників, тим менше буде страждань. Сила Божої Правди перемагатиме тих, хто причиняє «рани». Величний досвід життя праведників зціляє нас, коли ми приймаємо його, як сенс нашого життя – наслідуємо їхній досвід. «І благословив Бог останні дні Іова більше, ніж минулі: у нього було чотирнадцять тисяч дрібної худоби, шість тисяч верблюдів, тисяча пар волів і тисяча ослиць» (42:12). Хіба тисячі тварин у господарстві і є найбажанішою нагородою від Бога? Адже Христос нас вчив: «…що не від надміру багатства залежить життя людини» (Луки 12:15). Отже, має бути розумна достатність, гідна людини Божої, «…бо що більш того, те від лукавого», викликає в людей жадібність і заздрість – диявольський дух. Бог благословляє не матеріальним багатством, яке дав можливість здобувати своєю працею, а любов’ю і досягненням людей. Бо так написано: «…ревно дбайте про більші дари» (1 Кор. 12:31). А саме: «Дбайте про любов і прагніть духовного» (1 Кор. 14:1). Адже в цьому сенс життя людини.

Далі написано: «І було в нього сім синів і три дочки. Ім’я першій Еміма, другій – Касія, а третій – Керінгапух. І не було на всій землі таких прекрасних жінок, як дочки Іова, і дав їм батько спадщину між братами їхніми» (42:13-15). Сім синів символізують спадкоємців духовної повноти Іова, як і три дочки отримують теж саме у спадок. Однак, даючи дочкам імена, Іов вказує на їхню особливу значимість. Загальновідомо, що Біблія книга незвичайна, в її тексти вкладений глибокий духовний зміст. Буквальні імена в перекладі означають: Еміма – голубка, а сутність голубки – подоба Духа Божого, що зійшов на Ісуса Христа. Касія – квітка, аромат кориці. Керінгапух – румяна, білила і рожок для косметичних потреб. Сутність жінки бути красивою і мов запашна квітка – благоухати. Таке бажання саме по собі не є поганим, коли дотримується розумна міра. Але хіба в цьому суть спадщини Іова? Яку красоту символізують три доньки Іова? Щоб зрозуміти, слід перенестися із Старого Заповіту у Заповіт Новий. Апостол Ісуса Христа свідчить: «Нині перебувають ці три: віра, надія, любов; але більша з них любов» (1 Кор. 13:13). Отже три прекрасні дочки Іова як прообраз духовної сутності Ісуса Христа: віри, надії і любові. Означають прекрасне духовне життя в Божому Царстві. Адже тілесна красота, хоча і штучно підсилена, не буває вічно.

В додатку написано, що Іов знову повстане з тими, кого воскресить Бог. Безумовно, Іов воскресає в кожному, хто досліджує його місію життя, щоб разом з ним воскреснути в Царстві Божої Любові! Гармонія любові є сутністю довершеного життя. Скільки б людство не відмовлялося від нього, створюючи на землі свої системи життя, перемога буде за Іовом, за Ісусом Христом, за Богом Вседержителем.   Амінь!

Дослідження Шагіної Наді 

Християнська спільнота

                                                    м. Луцьк. 10.02.2012