Біблійна книга Іова

«Бачив я книгу, написану в середині і зовні, запечатану сімома печатями» (Об’яв. 5:1).

Книга Іова настільки стародавня, наскільки ж і сучасна, характеризує нинішнє життя. Адже всі дійові особи книги існували тоді, і образно існують сьогодні. Мойсей пише книгу Іова як багатовікову драматичну п’єсу життя. Епохальна катастрофа людства, втрата Справжнього Бога, заводить світ в темряву невігластва, дикого язичництва та беззмістовного існування. Книга не являється літературним шедевром, однак виражає образ страдницького шляху відродження, духовно-етичної Божої Церкви. Вона піднімає Всесвітнє спірне питання, можливість перемоги добра над злом! А вихід з безпросвітної темряви буття розтягується на віка, на багато тисячоліть. Оскільки християни мають повеління Ісуса Христа дослідити духовний зміст Святого Письма, і використовують для цієї відповідальної місії особистий ракурс світогляду, то це добре тоді, коли основна думка, закономірності і логіка Божественного задуму – не спотворюються.

Дійові особи:

1. Бог – Всевишня влада Духа, діюча виключно на добровільних началах. «Бог є Дух, а де Дух Божий, там і свобода» (2 Кор. 3:17).
2. Сини Божі – Носії істинних знань, котрі передавалися з вуст в уста, як дорогоцінні скарби для відновлення людської свідомості.
3. Диявол – Князь світу, або матеріалістична система, яка заволоділа умами людства. Апостол стверджує: «…тілесні задуми – ворожнеча проти Бога, бо не кориться Божому Закону» (Римлян 8:7). Світ перетворюється на противника Всевишньому; коли розум, воля і творча діяльність людей, вступають в пряме протиріччя Закону та еталону Божої Істини!
4. Іов – Буквально, батько великої родини, символізує зародження Божого патріархату віри, котре офіційно почне свою діяльність від Авраама – Батька віри.
5. Друзі Іова – Провідники віри, часто нездатні охопити і освідомити важкий шлях сходження Церкви Божої на духовну висоту.
6. Дружина Іова – Стан земної церкви; при відсутності істинних знань, смирення і любові, виявляється готовою «хулити» Бога, навіть ціною смерті!
7. Діти Іова – Духовні плоди, послідовники його вчення.

Був чоловік на землі Уц, по-імені Іов (Іов 1:1). Земля Уц перекладається як пісок, пустиня, недосконалий, бездуховний стан світу, в якому з’являється «…непорочний, праведний, віддалений від зла чоловік». Виникає питання, як такий праведник зміг появитися в бездуховній пустоті світу? На початку написано: «Дух Божий носився над водами» (Буття 1:2). Божа Премудрість істинного сенсу життя, над марновірством та пустотою релігійних блукань! Також засвідчено: «Ти Священик навіки за чином Мелхиседека не по заповідям для тіла, а за силою незнищенного життя» (Євр. 7:15,16). Новий Завіт відкриває цінну інформацію про існування предковічного Мелхиседека – Боже Священство, рівноцінне Духу Ісуса Христа! Особисто Він допомагає Аврааму стати патріархом Божої віри, вручивши йому «…хліб і вино» (Буття 14:18). Вічну Премудрість Всевишнього, котру Іов, народжений здібним приймати і відроджувати серед народу.

Діти Іова набувають смислового навантаження; сім синів – духовна повнота. Три дочки – повнота втілена в життя спільноти. Далі перераховуються кількість тварин, слуг та інший земний здобуток. Тому Іова також слід сприймати, як відповідального перед Богом служителя далеко цільового задуму, виводити народ з тілесного на духовний рівень життя. Для цього Іов підносить всепалення, молиться за своїх дітей бо тілесна людина легко піддається гріху, коли зловживає свободою волі. Таким чином, в одній окремій спільноті оживляється пустиня!

Далі дивовижне явище, наче спадає завіса неба: «…прийшли Сини Божі, щоб стати перед Богом, між ними прийшов і сатана» (Іов 2:1). На якому небі відбувається це дійство? Безумовно, що в розумі, волі та людській совісті. На цьому людському небі відбувається боротьба за свідомість людини! Адже Бог існує «в неприступному світлі», а диявол в темряві – буквально вони несумісні. Синами Божими вважаються виконавці Волі Його і послідовники духовних істин життя. Стоять перед Богом – відповідають за свою доцільність перед судом совісті і Божим словом. Це людські сини, котрі досягають духовного статусу Синів Божих. Але очевидно і те, що між істинними служителями Богу, можуть бути такі, як написано: «Сатана видає себе за ангела світла, а його слуги видають себе за служителів праведності» (2 Кор. 11:14). Слід пам’ятати, що існують слуги перевертні, які можуть очолювати будь-які християнські церкви, образно «стати перед Богом». Згадайте слова Ісуса Христа: «…дванадцятьох Я обрав, але один з вас диявол» (Іоанна 6:70). Виникає питання, чому спротив Богу стає реальним людським вибором? Тому, що в релігійному середовищі процвітає антихристиянство. Читаємо Іоанна Богослова: «…я покажу тобі велику розпусницю, з якою чинила розпусту земна влада» (Об’явлення 17:1,2). Зв'язок релігії з політикою є духовним блудом, також християнство опустилося до рівня язичницького ідолопоклонства, цим і виявляє спротив Ісусу Христу, адже Він цьому не навчав!

Оскільки ставиться питання: «Звідки ти прийшов? І відповідь: я обійшов всю землю» (Іов 2:7). Це означає, що протистояння Богу, виражене недосконалими, бездуховними, безбожними поступками людей, захопило всю землю і навіть релігію. «Бо кожний дух, який не визнає тілесного приходу Ісуса Христа, не від Бога, - а від антихриста, про якого ви чули, що нині він у світі» (1 Іоанна 4:3). Антихрист – той же диявол, не є окремою особою, а духом, силою неправди, що протистоїть Правді Бога і Христа. Все робить для того, щоб заперечити можливість втілення в людську свідомість духовної подоби Бога і Христа, а власне і подоби Іова! «І сказав Бог сатані: чи звернув ти увагу на Мого Іова? Немає такого як він на землі…» (Іов 1:8). Як Бог може розмовляти з сатаною? З висоти розуміння Духа правди, а не букви, приходимо до висновку, що Бог вище всякої диявольщини. Бездоганне життя праведника, ось що звертає увагу безбожника і викликає в нього злість, заздрість, щоб почати оспорювання досягнень Іова. Послання апостола: «Хіба Писання даремно каже: Прагне до заздрощів той дух, що оселився в нас» (Якова 4:5). Людська недосконалість, неспроможна протистояти спокусам «духа злоби піднебесних». Тому ніхто не уникне поганих наслідків, якщо виходить за межі моральних і духовних норм, встановлених Всевишнім!

Далі йде провокаційна заява: «Хіба даром?... Діло рук Іова, чи не Ти благословив…, забери все, що є в нього, чи залишиться Тобі вірним?» (Іов 2:9-12). Чому противник Божий такий впевнений? Очевидно тому, що в більшості це спрацьовує, бо серед людей переважають матеріальні цінності. Тому і Христос виганяв з храму торговців та міняйлів. Адже в храмах відбувається подоба торгівлі, підміна пізнавально-духовного служіння на матеріально-ритуальне, платне. Але, зрештою необхідно вияснити, чи дозволяє Бог противнику спокушати праведника на будь-що? Безумовно, що ні! І апостол пояснює: «Що до спокуси, то не говоріть, що Бог мене спокушає, бо злом Бог не спокушається і нікого не спокушає, а кожний випробовується власною пожадливістю, яка затягує і вловлює» (Якова 1:13,14). Бог нікого не випробовує, ані злом, ані багатством, ані бідністю. Все це вади людської натури, бажання матеріальних здобутків на всіх рівнях життя, включаючи церковні. Якраз на цьому вміло розігрує свою авантюру безбожник! Сатана – це сила спротиву всьому, що тільки добре, моральне, правдиве та істинне. Мойсей характеризує його як великого наклепника, який лукаво пропонує свої послуги, випробувати вірність Іова, адже той служить Богу нібито через матеріальну вигоду і підтримку. Лжеобвинувач, як правило, є уособленням всіх тих пороків, в яких звинувачує праведника. Перед Богом і всім світом, обмовляє Іова, але в кінці терпить фіаско. Тоді протиборча диявольська система береться обмовити Бога в очах праведника такими словами: «…вогонь Божий упав з неба, спалив овець і всіх слуг» (Іов 1:16). Отже Бог вже не є абсолютною Любов’ю, Джерелом найвищих благ, але карателем і палієм на подобі найгірших людських вад. Тільки невігластво здатне давати Богу таку негативну оцінку.

Далі написано: «…ось великий вітер прийшов з пустелі і захопив чотири кути дому, і дім упав на отроків, і вони померли» (Іов 1:19). Вітер з пустелі – біда прийшла від бездуховної пустоти світу. Падіння дому символізує падіння окремої спільноти, захопленої з усіх сторін силою безбожного лицемірства. Оскільки неможливо доказати що Бога не існує, то принаймні можна приписати Йому вбивство, руйнування та буквальний апокаліпсис! «Тоді Іов розірвав верхній одяг, обстриг голову, поклонився і сказав: нагим я вийшов із утроби матері, нагим і повернуся. Господь дав, Господь і взяв; хай буде Ім’я Його благословенне! Не згрішив Іов і не сказав нічого нерозумного про Бога» (Іов 1:20-22). Верхній одяг в Біблії має два значення, адже одні «одягаються в одежі овечі, а всередині хижі вовки» (Матвія 7:15), а інші: «одягнуться у висон світлий, - праведність святих» (Об’яв. 19:8). Одяг Іова символізує високі духовні якості, святість, яку він розкриває для всіх поколінь. Обстриг голову – проявив смирення перед Богом. Нагий – буде визнаний невинним від народження до кінця тілесного життя. Визнає втрату матеріальних здобутків, але благословляє Ім’я Бога, сприймає Сутність Бога в найвищих творчих началах.

Свідчення: «…ти збуджував Мене, щоб погубити невинного. Сатана сказав: плоть за плоть, за своє життя людина віддасть усе, що є у неї; торкнися плоті…, - чи благословить… Тебе? І сказав Бог сатані: ось він у руках твоїх, тільки душу його збережи» (Іов 2:3-6). Хіба Бог не бачить лукавого духа і стане довіряти сутності, для якої обезчестити душу людини є найбільшою ціллю? Ці слова вимагають духовного дослідження, бо керуючись логікою і волею Божого Закону, розуміємо: Бога ніхто і ніколи не спровокує, і не зможе схилити на знущання з людини. Знаючи це, сатанинська система не стане просити дозволу. Як правило вона самовільно кидає виклик Богу і Його вірним служителям. Адже в його руках весь недосконалий світ. Сила зла демонструє владу над світом, подаючи себе наче Бога. Її фальшива сутність проявляється через свавілля негідних поступків: обман, лицемірство, вбивство і т.д. Історія показує, що безбожна система життя та жорстока релігія у всі часи будуть знущатися і розпинати справжніх праведників. Але слова: «тільки душу його збережи» означають, що можна знущатися і вбивати тіло людини, але її духовна свідомість непідвладна смерті! «Відійшов сатана від Лиця Господа і уразив Іова проказою» (Іов 2:7). Відступлення від Лиця Господа символізує зловісну природу мислення і діяльності людини, котра протиставила себе волі Вічних, Божих Законів життя. І чим дальше від Бога, тим більше збочення та вседозволеності. Ніхто вже не заважає знущатися і запроваджувати судилище над праведниками. А коли немає доказу вини, то можна обманом, як Ісуса Христа. «Первосвященики шукали, щоб Його підступом схопити та вбити» (Марка 14:1). Для чого? Свідчення: «Всі ви спокуситесь цієї ночі, бо написано. Уражу Пастиря – і розсіються вівці отари» (Матвія 26:31). Незмінний диявольській почерк: вразити Христа, як і вразити Іова це зробити винним в очах народу, щоб спотворити Саму Божественну Ціль,  - відродження праведного життя по всій землі!

Щоб не допустити відродження істинної спільноти, подвійного ураження зазнав також Волинський благовісник віри Христової Степан Бохонюк. Спочатку його засудили на довічну каторгу в Сибір, а основними лжеобвинувачами виступили так-звані отці номінально-обрядової релігії. Але, як кажуть: не було б щастя так нещастя допомогло. Його звільнила революція 17 року, яку Бохонюк передбачив і листами попереджав російського царя, за що і був засуджений як бунтар і єретик. Повернувшись на Волинь він знову відродив християнську спільноту. Тоді з ним просто жорстоко розправились, через релігійне нетерпіння - вбили. Неофарисейство добилося свого. Християнська спільнота вимушена була піти в глибоке підпілля, адже її почала переслідувати і нова безбожна влада. Як говорив Христос: «Мене гнали і вас гнати будуть». Нині спільнота існує, бо правда, істина і добро, врешті перемагають найжорстокіше зло.

Так само: «Дружина говорить Іову: ти все ще твердий у непорочності своїй? Похули Бога і помри! Іов відповів: ти говориш як одна з безумних: невже добре будемо приймати від Бога, а лихого не будемо? В усьому цьому не згрішив Іов вустами своїми» (Іов 2:9,10). Хула означає нарікати на Бога, складати на Нього вину за всі людські негаразди. А оскільки Він Всесильний, то хай вирішує всі наші проблеми. Дружина символізує життя, або ж обманом зруйновану спільноту Іова. Вона пропонує змиритися з поразкою перед силами зла, що панують у світі. Визнати неминучу смерть спільноти. Таке вирішення проблеми Іов називає «безумством». Вибирає боротьбу добра зі злом, правду з обманом, хоча це і принесе йому великі страждання. Правдиве біблійне Слово пророчить, що так само Хам взявся опоганити спільноту Ноя, а Іуда – школу Христа. Завжди пам’ятаймо про це!

Оскільки Бог дав Іову незаперечну оцінку «немає такого як він на земні», то очевидно, що він несказанно багатий духовно, твердий у непорочності і відданий служінню Божому. Творець першої істинної спільноти, котрій протистоїть і буде протистояти весь диявольський світ! Однак слід розуміти, що Іов людина з плоті і крові, живе в недосконалому світі, тому і проголошує. «Навіщо дано страднику світло, і життя засмученим душею, які чекають на смерть?» (Іов 3:20,21). Дано світло – розуміння суті Істини. Іову непросто болить прокажене хворобою тіло, йому болить душа! Адже він знаходився в спільноті близьких по духу людей, як в раю, а зараз наче в пеклі! «Відкрив Іов вуста свої і прокляв день. День цей хай буде темрявою; хай не шукає його Бог з висоти…! Хай затьмарить його тінь смертна, хай страшаться його, як палаючої спеки!» (Іов 3:1-5). Висока самосвідомість дозволяє йому оцінити стан життя. При відсутності Божого керівництва, яке впроваджував Іов, народ затьмарив себе беззаконням. «Жахливе, чого я боявся, те і осягло мене. Немає миру, немає спокою, немає відради: спіткало нещастя» (Іов 3:25,26). Втративши мир, спокій і щастя, Іов, стає прообразом життя, яке чекає людей в майбутньому. На відміну від задуманого Богом, таке життя оцінює гіршим за смерть! «Взяв Іов черепок, щоб шкребти себе ним, і сів у попіл поза селищем» (Іов 2:8). Очиститися від ганьби неправедного осуду надзвичайно важко. Сів у попіл поза селищем – визнаний недоторканим, брудним, недостойним спілкування. Зведені наклепи символізують подобу прокази і страх духовно несвідомих людей – відключення від суспільства, а в майбутньому, хто не з нами - тому анафема. Свідчення: «…багато повірили в Христа, але через страх перед фарисеями не признавалися, щоб їх не вигнали з синагоги» (Іоанна 12:42). Таким чином карають тих, хто насмілюється сприймати Боже Слово логікою здорового глузду, а не примітивними традиціями та язичницькими обрядами.

Прийшли до Іова троє його друзів Єліфаз, Вілдад і Софар, щоб розрадити і поспівчувати. Вражені побаченим заплакали, бо не пізнали в ньому отця спільноти – надію і опору. «Розірвали на собі одяг і кидали попіл над головами» (Іов 2:12). Тобто, відкрили для себе майже безнадійну ситуацію. «А потім сиділи на землі біля Іова сім суток безмовно» (Іов 2:13). Розгубилися, не розуміли причини біди, і не бачили виходу. В таких випадках, люди, зазвичай шукають винного, будучи впевненими в своїй непогрішності. Тому і почали ставити питання; спочатку Іову, потім Богу, а тоді всім, хто досліджуватиме книгу життя Іова. «Ти настановляв багатьох, а тепер дійшло до тебе і ти упав духом. Богобоязкість і непорочність чи неповинні бути твоєю надією? Згадай же, чи гинув хто з невинних і коли праведних викорінювали? Чи людина праведніша за Бога і чистіша за Творця свого? «Іов 4:3-17». Вони були впевнені, що з тими, хто вийшов на Божу дорогу праведності - такого не буває. А Іов дійсно пізнавав праведність від Бога, Володаря найвищої чистоти, і набожність була його надією на спасіння. Але падіння духом, результат нерівної боротьби з тілесним лукавством світу. Сам Іов в таких випадках настановляв багатьох. А як поведуть себе близькі друзі при духовному падінні, і як ми сьогодні реагуємо в такий же ситуації. Це важливо вияснити, щоб пізнати себе!

В питаннях Еліфаза відчувається емоційне сприйняття справедливості і бажане видається за дійсне. Оскільки людство не може піднятися над земними проблемами, то вважають що Бог має бути гарантом їх вирішення. Але написано: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші зо всіх людей» (1 Кор. 15:19). Послідовники віри Христової, як і друзі Іова, повинні осягнути духовну науку Бога. Гідності перед Богом слід дотримуватися в багатстві і в бідності, здоров’ї і хворобах та в будь-якій ситуації. Адже людині даровано Богом найвагоміше багатство – Слово Істини, яке навчає вирішенню проблем. Але Еліфаз наполягає: «Ось, Бог і слугам своїм не довіряє і в ангелах убачає недоліки: тим більше – в тих, хто живе в храминах, основа яких порох… Вони гинуть не досягнувши мудрості» (Іов 4:18,19). Еліфаз безумовно помиляється; Бог не може довіряти чи не довіряти – Він знає все наперед. Він бачить минуле, сьогочасне і майбутнє в цілому і не слід робити з Творця подобу людини. Напроти, це людина має досягати духовної подоби Бога і стати ангелом-служителем божественних цінностей. Відомо, що Бог посилає на землю Свою Мудрість, втім, коли вона спотворюється людським розумом то, безумовно, Бог бачить в їхніх ділах недоліки, через які основна маса народу не досягає Божої Мудрості. Пророчить Осія 4:6 «Гине народ Мій через нестачу відання». Нестача духовних знань набагато страшніша нестачі матеріального добробуту. Страждання Іова, як і страждання всього людства виникають через безкінечно-існуючі недоліки релігії. Тому Іов другий раз ставить питання: «Навіщо дано світло людині, путь якої закрита, і яку Бог оточив мороком» (Іов 3:23). Не визнавши Божу Премудрість світлом, життя буде покрите мороком бездуховності. Тому Іов показав нам важкий шлях досягнення праведності. І до тих пір поки люди не побачать своє спасіння у виконанні Божої волі – будуть страждати від гріховних хвороб беззаконня.

Далі читаємо: «Не з пороху виходить горе, і не з землі виростає лихо; але людина народжується на страждання, як іскри, щоб підніматися вгору» (Іов 5:6,7). Тобто страждання через хвороби не самоціль Божої волі, але дає можливість винести з цього вигоду бо перехворівши будуть мати імунітет, що є образом набуття досвіду. Співзвучними цьому є подальші слова: «Блаженна людина, яку напоумляє Бог, покарання Вседержителя не відкидай, бо Він завдає рани і Сам обв’язує їх, і Його руки лікують» (Іов 5:17,18). Народжуючись у цей світ, кожна людина змушена включатися в боротьбу добра зі злом. Такий спосіб життя нами вибраний на початку і по-іншому не могло бути. Хоча Богом дані і інші можливості, котрі називаються «деревом вічного життя», або Царством Бога, куди «не може ввійти ніщо нечисте». Тому, не слід сприймати наше життя покаранням Бога, але можливістю відродження духовної гідності Божих синів. Оскільки написано: «Увійдеш в гріб у зрілості, як укладаються снопи пшениці у свій час» (Іов 5:26). Людині дана можливість закінчити тілесне життя духовно зрілим, достойним життя вічного.

Іов говорить: «якби то мої волання і страждання можна було б зважити поклавши на терези?» (Іов 6:1,2). Безумовно, проголошувати традиційні слова співчуття набагато легше, ані ж взяти на себе частину відповідальності. Стати поряд з Іовом при загальному його звинуваченою. Адже: «До чого не хотіла торкатися душа моя, те складає огидну їжу мою. Чи є допомога для мене, чи є яка опора?» (Іов 6:7,13). Їжа для душі, ось чого лишився Іов, його поставлено в такі умови, що він не може виконувати місію життя, споживати і благовістити духовну поживу, яку дає Бог. А без цього життя стає безцільним та огидним. Він шукає опору, допомогу від своїх друзів – і не знаходить! Тому і запитує: «Що таке людина, що Ти так цінуєш її і звертаєш на неї увагу… випробовуєш і мене не залишаєш. Якщо я згрішив, то що я зроблю Тобі, Сторож людей? Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, так що я став самому собі за тягар? І чому б не простити мені гріха і не зняти з мене беззаконня мого» (Іов 7:17-21). Бог вибрав Людину і поставив господарем всієї землі. Іова це стосується особливо, йому довірено духовний стан людства і відповідальність перед Сторожем світу. Йому здається, що він вчинив спротив волі Всевишньому. Не зумів зберегти духовної спільноти, тому і відчуває тягар, подібний беззаконню.

До розмови підключається Вілдад: «Невже Бог спотворює суд, і перетворює правду? Якщо сини твої згрішили перед Ним, то Він і віддав їх у руки беззаконня. А якщо ти знайдеш Бога і помолишся, він нині ж встане над тобою і умиротворить оселю правди твоєї. Бачиш, Бог не відкидає непорочного і не підтримує руки лиходіїв» (Іов 8:3-6+20). Говорить вірно, але не знає, що спів-служителі Іова також підсудні, не допомогли зберегти спільноту в цілості. Замість судів зовнішніх – диявольських, існує суд внутрішній – суд совісті, дарований Богом людині, тому не слід осуджувати через власне себелюбство, але бути благочестивим перед Богом. Христос сказав: «…яким судом судити будете, таким же осудять і вас» (Матвія 7:2). Вілдад звинувачує Іова в поганому вихованні дітей спільноти, котрі вважаються покараними. Однак, родина Іова – прообраз Божої родини народження праведників на землі. На цьому нелегкому шляху будуть падіння, але справжній праведник підніметься, хоч би весь світ ополчився на нього. Бог таких не відкидає, а дає шанс піднятися. Свідчення: «Коли звинувачує наше серце, то Бог більший від нашого серця і знає все. Коли наше серце не звинувачує, то маємо сміливість перед Богом, і чого тільки поросимо, одержимо від Нього бо зберігаємо Його Заповіді» (1 Іоанна 3:20-22). Звинувачення нашого серця часто емоційне і надто швидке на осуд, тому і заважає людині повірити в свою силу. Однак виконання заповідей і молитовне звернення до Бога, перетворює внутрішню людину з душевно-ємоційного на духовний рівень. Вона отримує безцінний дар Божої подоби!

Іов багато в чому згідний зі словами своїх друзів. «Але, як виправдається людина перед Богом?» Адже Він створив сонце, небесні сузір’я «…робить велике, недослідиме і дивовижне без міри!». «Хоч би я і правий був, але не посмію Його благати». «Тому, що Він не людина, як піду з Ним на суд?» (Іов 9:2,10,15,32). Слова Іова попереджають, що людина може почуватися нікчемною перед Богом. Особливо, освідомивши незбагненну велич Всевишнього, перед Яким здається не оправдатися. Безумовно, таке негативне мислення віддаляє нас від Бога! Говорить Софар: «Чи можеш пізнати Бога? Він вище небес! Довша за землю міра Його і ширша за море» (Іов 11:7-9). Отже, слова Софара ще більше віддаляють від Бога. Представляють Його утаємниченим, закритим, недосяжним! Тому Іов відповідає: «…дійсно ви люди, і з вами помре мудрість» (Іов 12:2). Також «Ви пліткарі неправди, - марні лікарі» (Іов 13:4). Важко спілкуватися з тими, хто не бажає досліджувати Премудрість Всевишнього, такі нездатні лікувати людську душу. Засвідчено: «Нема мудрості, ані розуму, ані доброї поради – на супроти Бога» Притчі 21:30. Отже наймає мудрості в тих, хто заперечує Бога.

Іов звертає увагу, що: «Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями. Хто народиться чистим від нечистого?» (Іов 14:1-4). Жінка – символізує тілесне народження. Але, крім цього, в нас є вказівка від Ісуса Христа «Народження згори». «Адже ті, що живуть лише тілесним життям, догодити Богові не можуть. А ті, яких веде Божий Дух, - Сини Божі» Рим. 8:8,14. Щоб догодити Богові, слід відокремити себе від всього неправдивого, гріховного, беззаконного. Народитися згори від Духа – це передусім задіяти духовне мислення. Створити нову природу людини підпорядковану духовним цінностям Святого Письма, для сповнення великої Божої цілі, коли праведність на землі стане повноправним життям! Іов виражає надію: «Я буду чекати коли прийде заміна. Бо для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть. А тілесна людина вмирає і розпадається; відійшла і де вона?» (Іов 14:7,10,14). Іов вірить, життя зміниться, особливо коли тілесна людина виростить в собі плід духовної суті, паростки від котрої не перестануть відроджуватися ніколи! Бо такою є Божа Воля, щоб завжди народжувалися на землі люди і досягали богоподібної мудрості! Як написано ще на початку Біблії: «…в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться» (Буття 8:22). Це означає безкінечність великого Божого Задуму Життя!

В другому діалозі Еліфаз буквально висміює мудрість Іова, говорячи, що він «…наповнив свою утробу вітром палючим, випробовується марними словами… обрав язик лукавих» (Іов 15:1-5). Заперечує непорочність Іова і звинувачує також в спробі звеличитись над Богом. Насправді, умови, в яких він опинався неможливо швидко змінити. Навіть буквально; він один, а тих, хто йому протистоїть троє – негативна повнота. Іов відповідає: «Ви жалюгідні утішителі! А я, міг би так само говорити, як ви, якби душа ваша була на місті душі моєї? Я підкріплював би, утішав вас» (Іов 16:1-5). Відповідь Іова є прикладом і для нас, не висміювати інших, щоб самим не виявитися недосконалими. Бо хто чого вартий вирішує Бог, а не людина! Іов так і говорить: «…на небесах Свідок мій, і Заступник мій у вишніх!» (Іов 16:19). Він звертається до Бога: «Заступися, поручися Сам за мене перед Собою, інакше хто поручиться за мене?» (Іов 17:3). Він вірить, що лише Бог знає все, і винесе справедливе рішення. Недаром сказано: «Хто витерпить до кінця буде спасенний!». Праведна людина постійно стикається з протистоянням. Пророк попереджає: «…не покладайтеся на приятеля; вороги людині домашні» (Міхея 7:5,6). Тобто, слід відстоювати Божу правду. Бо часто людина сама собі ворог. Адже написано: «Переможцеві дам вкушати від дерева життя вічного» (Об’яв 2:7). Іов має показати рівень духовного досягнення і в кінці бути визнаний переможцем над тілесними цінностями життя.

Далі читаємо як Вілдад відкрито осуджує Іова: «Виженуть його зі світла в темряву. Ні сина, ні онука його не буде в народі, і нікого не залишиться в оселях його. Таке місце того, хто не знає Бога» (Іов 18:18-21). Замість того, щоб об’єднуватися і досліджувати, люди завжди будуть осуджувати один одного в незнанні Бога. Все це наперед бачив Іов, бо в ньому начало зародження пророцтва. Тому його душа страждала і він часами впадав у відчай. «Ось я кричу образа, і ніхто не слухає! Бог запалав на мене гнівом Своїм і поставив мене між ворогів Своїх. Навіть діти зневажають мене, всі кого я любив – проти мене. Кістки присохли до плоті моєї, і я залишився неушкодженим тільки біля зубів моїх» (Іов 19:7-20). Попавши в жахливе становище, кожному здається, що всі проти тебе, навіть Бог, але неушкоджені уста Іова говорять: «А я знаю, Відкупитель мій живий, і Він воскресить із пороху плоть, що розпадається, і я побачу Бога» (Іов 19:25,26). В будь-якій ситуації, той хто вірить в Бога, шукає правду. Адже апостол засвідчив: «Нічого не можемо проти правди, а тільки за правдою» (2 Кор. 13:8). В Іові ведуть боротьбу дві сутності, плоть, яка доставляє йому великі муки, і свідомість, одухотворена істинними знаннями Бога. Йому незрівнянно важко, бо навіть близькі друзі проти нього. Але Бог воскресить правоту Іова.

Сафар звинувачує: «Небо відкриє беззаконня твоє, і земля повстане проти тебе. Зникне надбання дому; все розпливеться в день гніву. Ось доля людини беззаконної і спадщина, визначена їй Вседержителем!» (Іов 20:27-29). Коли все матеріальне надбання втрачене, а друзі по богововіданню виступають проти Іова, то робиться висновок, що це доля, визначена Богом і він не може вважатися праведником. У відповідь Іов висуває вагоме заперечення: «Оскільки Бог наказує нечестивих, то чому вони живуть до старості і своїм багатством переважають добрих людей? Проводять дні свої в благоденстві, а помирають однаково. Часто праведник помирає з душею засмученою, не вкусивши добра. А багатого проводжає великий натовп людей і на могилі його ставлять варту» (Іов 21:25-34). Отже ви говорите пусте. Сафар помиляється, трактуючи діяльність законів Божих на примітивно-людському рівні. Втрата визнання і матеріального достатку не є Божою карою, або надбання цього, нагородою за праведність. Бог нам дав розум і фізичну силу для цього. Читаємо апостола Павла: «…кожний хай працює, роблячи своїми руками добро, щоб мав що подати тому, хто має потребу» (Єфесян 4:28). Також: «Той, хто зібрав багато, щоб не мав надміру, а хто зібрав мало, щоб не мав нестачі» (2 Кор. 8:15). Ці слова є неписаними законами життя, чесність, порядність, доброчинство безумовно є богоугодними. Але справжнім багатством від Бога є відкриття таємниць Божих Істин, а смиренне їм служіння вважається праведним. На початку книги Іова було написано: «Бог дав, Бог і забрав». Кожній людині Бог пропонує Свої нетлінні цінності, і коли ми їх не приймаємо, і не живемо ними, то вони не стають нашими.

Продовжуючи розмову, Еліфаз каже: «Розумний приносить користь собі самому. Яке задоволення Вседержителю від того, що ти праведний, і що путі твої у непорочності!» (Іов 22:2,3). Безумовно, Богу від нас нічого не треба, а що стосується праведності, пояснює апостол Павло: «Коли Христос у вас, то тіло мертве для гріха, але дух живий для праведності». Праведність Христа є смертю будь-яким гріхам, більш того: «Якщо Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас…, то Він оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм» (Римлян 8:10-11). Наслідуючи подобу праведного життя Ісуса Христа, яка є Духом, Силою Божою, здобуваємо можливість воскресіння з тілесного, тлінного стану в живий. Так написано: «Плід праведного – дерево життя, і мудрий його набуває» (Притчі 11:30). Отже праведність це велике благо, якому завдячуємо Богу, Ісусу Христу і, безумовно, Іову! Втім, Еліфаз оспорює праведність Іова, говорячи: «…беззаконням твоїм нема кінця» (Іов 22:5). Іов призначений Богом оновлювати життя людей, навчати виконанню повелінь Божих. Але його найкращі наміри поставили йому у вину! Часто люди не готові духовно вдосконалюватися, явний застій свідомості, самовдоволені тілесним життям, недалекі, бо не думають про вічне визначення людини.

Іов відкидає звинувачення, котрі його ображають і з гіркотою говорить: «Якби я міг наблизитися до Божого престолу! Я виклав би перед Ним справу мою, і зрозумів би Його відповідь» (Іов 23:3,4). Престол Божий – місце виконання Його Волі. В навколишньому оточені Іова не стало Бога, бо коли творять зло, протистояння богоугодній справі Іова це показник Божої відсутності. Не дивлячись на величезні нападки, зовнішні і внутрішні протистояння, Іов хоче зрозуміти своє становище перед Богом, Котрий знає його душу, і може стати оправдальним Суддею. Підтвердження цьому знаходимо в його словах: «Міцно тримав я правду мою і не відпущу її; не докорить мені серце моє в усі дні мої. Ворог мій буде, як нечестивець, і той, хто повстає на мене, як беззаконник» (Іов 27:6,7). Повстає заздрість, щоб морально вбити бажання досягати праведності. Але віра Єдиному Богу і впевненість в Його справедливість допомагають Іову вистояти. І щоб не казали його друзі, нещастя, котре сталося, не по його вині. Іов не сумнівався в праведності вибору свого життя, тоді як його друзі, споглядаючи зі сторони на його духовні страждання, дійшли висновку, що Іов грішник. Не проявляючи співчуття, цим самим збільшували його страждання! Але він вірить, що Бог нагороджує тих, хто береже свою непорочність.

В 25 розділі Вілдад виголошує: «Бог творить мир на висотах Своїх. А над ким не сходить сонце Його? І як людині бути правою перед Богом і бути чистою народженому жінкою». Тому Іов, відповідаючи Вілдаду, також ставить запитання: «…а ти допоміг безсилому, підтримав немічного? Яку пораду подав немудрому, у всій повноті пояснив справу?» (26:1-3). Тобто, на чому тримається віра праведника, на протистоянні і зверхності, чи освіті, вірності і милосерді до ближнього? Щоб відродити на землі Божий мир та праведне життя, треба ввести духовний процес виховання. Не ставити себе досконалим за своїми ж людськими канонами, а об’єднуватися як рівні і всім разом трудитися задля Великої Божої Цілі. На цьому тримається Істина, але, нажаль, цьому протистоїть гординя високих релігійних чинів. І як розуміти слова: «Бог розпростер північ над порожнечею, повісив землю ні на чому» (26:7). Наука дійшла висновку, що життя існує через певний збіг обставин. Земля знаходиться на ідеальній відстані від сонця, рослини виробляють хлорофіл, гармонійна екосистема природи постачає воду, поживні рослини і злаки. А планети і зірки тримаються законами тяжіння. Все вірно, коли не досліджувати саму причину буття. Не повірити, що все тримається на незбагненій, невидимій силі Творця. На Його волі! Підтвердження: «Достойний Ти Господи прийняти славу і честь: бо Ти Створив усе, і все з Твоєї волі існує!» (Об’явлення 4:11). Також, одне із імен звучить як Вседержитель. І Христос навчає: «Бог неіснуюче визнає існуючим» (Римлян 4:17). Нематеріальна суть Божої Премудрості існує в духовному Світлі і Святості. І доки її Святість існує в Божих праведниках, доти продовжується процес відродження людської свідомості!

Люди, як правило, знають, де і як здобувати земні скарби, але «Звідки приходить мудрість, і де місце розуму? Бог говорить людині: страх Господній є істиною премудрістю, а віддалення від зла - розум» (Іов 28:20,28). Вся ця жахлива ситуація протистояння, котра випала на Іова, немає в собі розуму, це зло, від якого світ повинен віддалятися. Бо страх Господній – боятися розпалення зла, а не Бога Премудрості і Розуму! Іов запитує: «Яка спадщина від Вседержителя з небес? Чи не для нечестивого загибель, чи не для того, хто робить зло, напасть? Чи не бачить Бог шляхів моїх? Якщо душа моя поспішала на лукавство – хай зважать мене на терезах правди, і Бог дізнається про мою непорочність» (Іов 31:26). Бог не зважає на оцінки зі сторони, Він Сам бачить наміри серця людини лукавої, або праведної. Іов не боїться суду, впевнений в тім, що лише Бог може звинуватити його. Говорить: «В Божій руці душа всього, що живе, і дух усякої людської плоті» (12:10). Однак емоційний характер його запитань, скоріш є душевним протестом, а не свідомим висновком. Засвідчено: «В тілі моїм бачу інший закон, що воює з законом мого розуму» (Римлян 7:23). В кожній людині існує два начала: тілесне і духовне, але нажаль переважає тілесне. Якою тоді має бути оцінка тілесного життя, котре в стані постійної війни? Адже Боже визначення життя, це «мир і радість у Святому Дусі». Ми ж бачимо невтішний факт, середовище життя Іова немає миру, Божественної Святості, якої і сьогодні не вистачає людям.