Біблійний Страннік.

«Ви більше не чужі і не приходьки, а співгромадяни святих, близькі для Бога» (Єфесян 2:19).

Слово «страннік» в Біблії має багато синонімів: страдник по життю, мандрівник, подорожній, дивний і навіть чужий для світу. Дивне створіння на землі, людина, котра призначена служити вищій сутності буття. Бути відданою духовним цінностям і не боятися віддати за це тілесне життя, тобто жити для Бога. Народжена на землі, але не заради земного життя, а за Божим визначенням для випробування, відродження свідомості, набуття досвіду. Подоба тварини, вона змушена за волею Творця піднятися над тілесною подобою до подоби духовної, достойної вічності. Стати незвичайною особистістю, творцем миру і любові. Тим, хто опанував на землі нове життя – відмінне від інших. Ці люди, ніби не від цього світу. Не жадібні, не сварливі, їх душа випромінює добро, милосердя, радість. Вони завжди відкриті для спілкування. Ніколи не стануть боротися за земні цінності та віддавати за це своє життя, або брати хабарі і посягати на чуже. Нікого не обманюють, не насміхаються, не принижують. Толерантні, тактичні, благородні, завжди дотримуються даного слова. Завжди готові прийти на допомогу як винятковий остаток Божих дітей. Але їх не люблять в колективних організаціях і по всьому світі. Вони своєю благородною поведінкою стають показовим, живим звинуваченням і загрозою для інших. Так званою білою вороною. Вони ніколи не стануть великими багачами в середовищі бідних. Тому їх ненавидять, ставлять в приклад як таких, що не вміють жити, блаженних. Але варто знати: вони найкращі, люди майбутнього, бо виконують Закон Христа! «Не зроби ближньому того, чого собі не бажаєш». Тоді і перестанеш бути подобою тварини. Вони є предтечею вищого духовного розвитку людства! І ніхто не зможе цього заперечити! Адже такими були древні пророки, апостоли, праведники на землі. Такі переходять від смерті у життя вічне!

Давид свідчить: «Господь охороняє пришельців; сироту і вдову прийме…» (Псал. 145:9). Люди, які прийняли і поєдналися з Божим Духом Премудрості, перестали бути на землі образом сиріт і вдів. Вони захищені Богом, будуть збережені і не пропадуть навіки! Адже Дух Божої Премудрості це діюча сила духовних законів життя і нова сутність духовного мислення. Далі читаємо: «Бо я подорожній перед Тобою, як і всі батьки мої» (Псал 38:13). Також: «Для багатьох я був наче диво, бо Ти тверда моя надія» (Псал. 70:7).  «Я подорожній на землі, не приховуй від мене заповідей Твоїх» (Псал. 118:19). Подорожній на землі – відрізок важкого, але надто важливого шляху повернення до істини. Альфа і Омега – начало і кінець пройденого. Давид, будучи земним царем і тримаючи в своїх руках велику владу, надіється не на фізичну владу, а покладає надію на мудрість, і силу Духа. Він може створювати на землі свої царські закони, але вибирає жити по законах Божих. Його вибір позитивний, праведний перед Богом, а перед недосконалим світом – неприйнятний! Отже, мудрість людського світу необхідно змінювати, вона «безумство перед Богом» (1 кор. 3:19).

На початку написано: «І сказав Господь Аврааму; знай, що нащадки твої будуть мандрівниками в землі не своїй» (Буття 15:13). Пророк свідчить: «Бог дивне вчинив з вами. І пізнаєте, що Я посеред Ізраїлю, Я Бог ваш, і немає іншого. І Мій народ не осоромлений навіки» (Іоїль 2:26). Авраам став засновником, батьком віри народу Божого. Диво полягає в тім, що через цей народ Бог втілює Свою Істину призначену для всього світу. Настане час і світ змушений буде вибрати життя духовне, бо в ньому наше спасіння, і ніхто кращого не запропонує. Тому Бог, який явив Себе через Ізраїльський народ, не буде осоромлений. Хоча сьогоднішній світ робить все, щоб осоромити свою віру. Як вони це роблять? Читаємо пророцтво: «Пішли за гріховною спокусою, і сказали про Бога, що Його нема, не пізнали шляхів Його, відкинули Закон Його, відкинули спадкоємство Його. Не мають віри по-правді Його. Ось тому порожнім порожнє» (Єздри 7:23-25). Таке життя вважається порожнім, змарнованим, воно втратило святість буття, і не має в ньому сенсу! Ці так звані подорожні, заблукали на теренах земного життя, на подобі Блудного сина.

Пророк попереджає: «Не шукайте Вефіля і не ходіть у Галгал, і у Вирсавію не подорожуйте бо попадете в полон, перетворитеся на ніщо» (Амос 5:5). Образ цієї подорожі не духовний. Адже, здобуток «міст» - ідеологічних висот: влади, слави, багатства, які перетворюють життя на полон, марево, ніщо! Навіть місто Вефіль, що перекладається Божий Дім і є образом віри в Єдиного Бога – спотворене фарисейством. Пророк сказав: «…бо скільки в тебе міст, стільки і богів, Іудо» (Ієремія 2:28). Це приклад релігійного спотворення ідолопоклонством! Читаємо інший приклад: «Первосвященики скликавши раду, купили за них (продажних 30 срібників), землю гончарну для погребіння подорожніх» (Матвія 27:7). Мова йде про зраду Іуди, який був в спільноті Божих мандрівників. Однак використаний первосвященницькою радою для знищення земної місії Ісуса Христа. Вони завжди ворожі до страдників, які ніколи не підуть на компроміс з совістю і не зійдуть з путі Божого визначення. А ціна зради символічно дорівнює ціні землі для погребіння. Гончарна земля – глина, придатна родити лише бур’ян. В цих словах попередження всім, - необхідно стати духовною особистістю, а не лише тлінним тілом для погребіння!

Написано: «Усі ці померли у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здалеку бачили їх і раділи та говорили про себе, що вони подорожні й пришельці на землі» (Євреїв 11:13). Бачити здалеку – означає віру далеку від істини. Саме членство у такій вірі приносить багатьом християнам оманливе задоволення. Вони не бачать, що заблудилися, зійшовши з дороги Христа. Духовно-незряча віра далека від розуміння Бога. Якщо ми уникаємо досліджувати Писання, то ми втрачаємо Бога, і не одержуємо Його вічних обітниць. А справжнє щастя і радість приходять до нас тільки тоді, коли ми духовно прозріваємо. Павло говорить: «Нині ж кращої шукають батьківщини. Тому Бог не соромиться називати Себе їхнім Богом, адже Він приготував їм місто» (Євреїв 11:16). «…бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Євреїв 13:14). Нажаль Ісус Христос для цього світу був визнаний дивним і чужим, тому Його і розп’яли. Безумовно, наша «батьківщина» у Того, Хто нас створив. Хто дав життя нашому розуму і визначив для нього ціль, і повелів самим шукати місце приготовлене Богом для майбутнього. Пророк говорить: «Домів не будуйте, виноградників не розводьте, але живіть у наметах усі дні життя вашого, де ви подорожні» (Ієремії 35:7). Ці слова означають тільки те, що люди не повинні все своє життя посвятити земному, забуваючи про вічне. Адже життя земне коротке, як образ, - «життя в наметах», тимчасових мандрівників.

Свідчення: «Улюблені, благаю вас, як чужинців і мандрівників, стримуватися від пожадливостей… Бо яка честь, коли зазнаєте покарання за провини? Але коли страждаєте роблячи добро, - це благодать перед Богом» (1 Петра 2:11, 20). Апостол порівнює християн, як чужих мандрівників. Пожадлива людська натура це загроза виникнення масових гріхів. Але навіть в таких умовах маємо пам’ятати, що ми християни і повинні відроджувати в собі безкорисне добро! Як написано: «…вони тим дивуються, що ви не кидаєтеся разом з ними, в той вир розпусти, і зневажають вас» (1 Петра 4:4). Мисляча свідомість людини, як земний страдник, страждаючи за істину, набуває духовного досвіду і спільності з Отцем! А ті, що називають себе християнами і живуть як увесь світ в розпусті та вседозволеності, втрачають своє призначення. Нерідко, замість навчитися у знаючих християн, - зневажають їх. Апостол говорить: «У странності не лінуйтесь, духом палайте; Богу служіть; втішайтесь надією: в скорботах будьте терплячі; в молитві постійні; у ділах святих беріть участь; будьте гостинні до подорожніх» (Римлян 12:11-13). В цих словах повчання, жити, і служити Богу духом мудрості, не втрачати надії навіть коли прийдуть страждання і скорботи. Бути відкритими для святості благовістя. А терпіння і молитва, хай будуть невід’ємним кредом життя.

Праведник пояснює: «Подорожній не ночував на вулиці, двері мої я відчиняв подорожньому» (Іов 31:32). Добре відчиняти двері подорожнім, але важливіше відкрити їм мудрість Божу. Також апостол нагадує: «Гостинності – страннолюбія не забувайте, бо через неї деякі, навіть не знаючи, гостинно прийняли ангелів» (Євреїв 13:2). Диво-любов, або доброчинство – це характерна людська риса духовності. Така людина ніколи не відмовиться прийняти і слухати Благовісників Божої Правди. Тоді як самолюбива, бездуховна, виявляє свою гординю і може розминутися з Божою Правдою. «Ти вірно робиш для братів і для подорожніх. Вони засвідчать про твою любов. Коли приймеш їх як належить перед Богом, вони заради імені Його підуть, не взявши нічого від язичників. Ми повинні приймати їх, щоб стати спів працівниками істини» (3 Іоанна 1:5-8). Працювати на Істину, це відкривати її бажаючим. Тоді від примітивно-ритуального поклоніння християни почнуть відмовлятися заради суто християнського. І духовно-просвітницьке служіння Богу перестане бути дивним і незрозумілим для багатьох.

Звернення до апостола: «Що це за нове вчення, що ти проповідуєш? Щось дивовижне ти вкладаєш у наші вуха. Тому хочемо знати. Афіняни та чужоземці, які жили серед них, ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове. Бо в них був жертовник Невідомому Богові» (Дії 17:19-23). Жертовник невідомому Богу це жертовність людських душ, завжди готових слухати і навчатися нового. Вони підсвідомо налаштовані пізнавати Істинного Бога. І апостол Павло за повелінням Христа, шукав таких людей для навчання. Нажаль не всі бажають вчитися. Але ж відомо, що сама місія Христа на землі була навчати, щоб таким чином спасти. Євангельське свідчення: «Коли Ісус закінчив промовляти, дивувався простий люд з Його вчення, бо навчав їх як Той, Хто має владу, а не як їхні книжники і фарисеї» (Матвія 7:28,29). Влада Христа в духовній силі Істини, тому непереможна. Його освіта не визнає фізичної, жорстокої влади над людьми. І хто з християн це розуміють – дивуються, адже всі звикли до поневолення світською владою і навіть релігійною системою. Тому і від Бога чекають якогось страшного суду. Все це результат релігійного невігластва!

Ісус сказав: «Царство Моє не від цього світу… Я для того прийшов у світ, щоб свідчити Істину» (Іонна 18:36,37). Ісус як Син Людський, велике диво світу. Він засвідчив на землі незаперечне Царство Істини, котре від іншого, довершеного світу. Пророцтво: «Бог є Істина, Бог Цар вічно живий!» (Ієремія 10:10). Оскільки Ісус Христос прийшов від Царства Істини, то якого царства гідними є нинішні християни? Написано: «Багато учеників Його, почувши казали: які не зрозумілі слова! Хто може їх слухати?» (Іоанна 6:60). А Христос говорив; що Його тіло і кров, це хліб і вино від Бога. Насправді, Він пропонував як приклад для наслідування Своє тілесне життя, Свою духовну науку. Але навіть для учнів, спочатку, Ісус був незрозумілим «прибульцем» на землі. Адже Христос, як Син Людський, Своїм духовним розвитком випереджав людство на тисячі років вперед! І до нині, не розуміючи духовних цінностей Христа, запроваджують в церквах ідолопоклонство. Апостол каже: «…вони завжди вчаться, та ніколи не можуть прийти до пізнання істини… Зітліли розумом, недосвідчені у вірі, успіху не матимуть, бо їхнє безумство стане очевидним…» (2 Тимофія 3:7-9). Адже Бога сприймають не по Духу Істини, а по культових речах та обрядових діях. Люди завжди будуть дивуватися Премудрості Бога, доки вона не стане для них зрозумілою і близькою. Тоді настане справжня свідома радість великого єднання в дусі! Не та, що блудить і бачить здалеку, але та, що заповнить їхній розум, волю, віру і надію назавжди!  Амінь.

P.S.  Наш Всесвіт, наче вічний двигун запущений Богом. Всі галактики, планети, зірки і наша земля, постійно летять у космічному просторі, по чітко визначеному шляху. Всесвіт як простір для вічних мандрівників. Зупинка ж – смерті подібна! Так само людський розум не можна зупиняти в духовному розвитку. Відбувається деградація, зупинка Божого вічного двигуна в людині. І як результат – земля для погребіння або ж життєвий смітник! Пам’ятайте про це!

Опрацювала Шагіна Надія.