Десята Заповідь.

«Не бажай дому ближнього твого; не бажай жінки ближнього твого, (ні поля його) ні раба його, ні рабині, ні вола його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого» (Вихід 20:17). Що ж вимагає від нас Бог, в десятій заповіді? Вже сказано було: «Шанувати батька і матір». Сказано: «Не вбивай» «Не кради.» «Не чини перелюбу.» «Не свідкуй неправди». А що означають ці слова: «Не бажай дому і жінки ближнього твого?» Який духовний зміст там захований, що нам необхідно відкрити, зрозуміти і виконати. Адже десята заповідь особлива, - завершальна та всеохоплююча.

Пророк пише: «Горе вам, хто приєднує дім до дому, хто приєднує поле до поля так, що іншим не залишається місця, ніби то ви одні оселені на землі. Господь сказав: доми ці великі і красиві будуть пусткою, без добрих мешканців» (Ісая 5:8,9). Дійсно, коли людина живе лише для здобутків майна, то Бог не вважає її добрим мешканцем на цій землі. Бог створив життя людей, а також безліч інших видів життя. А земля зберігає всіх, всім стала домівкою, кормить і напуває. Чому ж людина веде себе так, ніби все це лише для неї. Вона розширює, захоплює життєвий простір настільки, що ближнім нашим місця вже не зостається. Щось жорстоке і відразне ми бачимо в людський натурі, бо зазіхаємо на місце і право ближнього на життя. Це і є той символічний дім і жінка (життя ближнього), що заповідь говорить: «Не пожадай». Чому, шукаючи собі користі людина не спиняється ні перед чим?  Бо навчаються життя у матеріалістів, а духовних вчителів майже немає. Корисно людям мати хорошу професію, хорошу зарплату, хороше помешкання і так далі. Ще з малечку навчають дітей шукати користі найперше собі. А духовні вчителі до яких люди як правило не звертаються говорять: «Кожен з нас повинен догоджати ближньому на добро для повчання. Бо і Христос не Собі догоджав» (Римлян 15:2,3). Духовність обов’язкова скрізь, де досліджується і створюється всяка земна наука. Бо вона може стати злом, якщо її створюють талановиті, але бездуховні науковці.

Апостол говорить: «Усе мені можна, та не все на користь. Усе мені можна, та ніщо не повинно заволодіти мною» (1 Корин. 6:12). Сьогоднішнім світом заволоділо бажання наукових відкриттів. Бажання володіти чужою працею любим способом. Це своєрідна війна між людьми, заздрість, жадібність. Еклізіаст написав: 4:4. «Бачив я також, що всяка праця і всякий успіх викликають між людьми взаємну заздрість. А це – суєта і томління Духа!» Тобто, заздрість до чужого успіху руйнує внутрішній духовний світ людини. Нажаль мало людей, які усвідомлюють цю небезпеку. Пророцтво: «О, ти, що живеш біля великих вод, багатий майном! Прийшов кінець твій, міра жадібності твоєї» (Ієремія: 51:13). Вода тут символізує стремління людей до матеріальних здобутків, які відкривають самолюбивій людині великі можливості. Чи є якась міра людським бажанням? І що таке бажання? Бажати - це емоційний стан тілесної людини, який необхідно приборкати. Безмежні людські бажання стали протиріччям Духу Істини. Апостол запитує: «Чи ви думаєте, що Писання даремно каже: Прагне до заздрощів той дух, що оселився в нас?» (Якова 4:5). Як бачимо, бажання матеріальних здобутків, витіснили бажання здобувати духовність. Люди прийняли не Божого Духа! Духа гармонії, добра, висоти культури і моралі, а наповнили себе духами ненаситної наживи, дикунства! Наше життя це шлях добра і зла. І тут важливо кожному зробити вірний вибір. Якщо ми будемо шукати користі лише собі, то станемо байдужі до інших. Таке життя Біблія вважає злом, тоді як: «шукати користі ближнього» є добром для всієї землі. Самим Богом визначене таке життя для людей.

Ще у Старому Заповіті написано: «Бережися, щоб не забув ти Бога, не дотримуючи заповідей Його. Коли будеш їсти і наситишся і побудуєш гарні доми. І коли багато добра в тебе буде, - то дивися, щоб не стало гордовитим серце твоє» (Повт. Закону 8:11-14). Люди не повинні забувати, що це Бог наділив їх розумом, талантом, творчою силою, поставивши цим вище усякого створіння на землі. І людина є відповідальна за все, що живе на землі, а головне один за одного. Бідним, щоб залишатися справжніми християнами не можна заздрити багатству інших. А багатим, сильним, талановитим, взяти на себе відповідальність за життя слабих, безталанних, немічних. По цьому визначається висота духовності людини. І цього вимагає від нас Закон Божий. Павло пояснює: «Що ж скажемо? Невже від закону гріх?  Зовсім ні.  Але я не пізнав гріх інакше, як через закон.  Бо я не знав би і пожадання, якби закон не говорив: Не пожадай. Тому закон святий і заповідь свята, і праведна, і добра» (Римлян 7:7,12). Людина не знала б, що бути без міри жадібною це гріх перед Богом якби не сказав цього Бог в десятій заповіді. Вся Біблія є наукою доброчинства і справедливості, якщо її дослідити духовно. Але сьогодні існує багато зла на землі, бо людство ігноруючи Закон, ігнорує Бога! Живуть лише по своїм тілесним бажанням, які поставили за основу життя. І до того часу, поки люди не виправлять свої помилки, на землі буде продовжуватися князівство заздрості, ненависті, жадібності. Біблія називає це «духами злоби піднебесної», які існують і діють тільки через бажання людей. Людям властиво мати бажання, але негативні бажання не повинні керувати нашою волею.

Давид говорить: «Я бажаю виконати волю Твою, Боже мій, - і Закон Твій у серці моїм!» (Псал. 39:9).  Іще: «Прагне душа моя до Бога сильного і живого» (Псал. 41:3). Давид пояснює, які бажання мають насамперед переважати в людині. І якими бажаннями відроджується душа і поєднується з Богом. Але на відміну від Давида, таких бажань у світі ще дуже мало. Христос попереджає: «Хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її. Бо що за користь матиме людина, якщо придбає весь світ, себе ж саму, знапастить» (Луки 9:24,25). Щоб зберегти себе для Бога, треба душу свою посвятити на здобуття духовних знань Христа.  Душа – це внутрішнє чуттєве єство, котре зберігається лише в єдності з Духом Божим.  Що ж заважає людям так жити? Відповідає Соломон: «У ненаситності є дві дочки: «давай, давай»! Вони не скажуть «досить» (Притчі 30:15). Ці символічні дочки знаходяться у людський натурі. Дві, що мають однакові імена. Перша дочка, це коли людина вперше дає волю своїй натурі, котра вимагає давай. А після першої буде друга і так до безкінечності. Тобто, друга дочка це вже рабство з якого дуже тяжко звільнитися.

Десята заповідь вимагає: «Не жадай раба ближнього свого». Свій ближній раб це ненаситність, безмірна жадібність, яка не спиниться ні перед чим, щоб досягти своєї цілі. Жадність, як черв’як підточує людину і вона ладна навіть сама себе з’їсти! Пророк попереджував: «Вороги людини, - домашні її» (Михея 7:6). Найбільший ворог на землі, - людський гріх, з яким не ведеться боротьба, на особистому і всесвітньому рівні. Шкода, але цю боротьбу повинна була очолити релігія. Не така релігія якою вона сьогодні є; поділена, не мирна, не любовна, гордовита і тому не здатна до боротьби з гріхом на світовому рівні. Кого ж тепер звинувачувати? Апостол пише: «У спокусі ніхто не кажи, що Бог мене спокушає, бо не спокушається Бог злом, і Сам не спокушає нікого. Кожний випробовується власною пожадливістю.  Пожадливість дає зачаток і породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть» (Яків 1:13,15). Спокуса бере свій початок від людських бажань. І кожна людина випробовується власною спокусою, а Бог людині зла не бажає! Згадайте слова Ісуса Христа: «Отче! Хай буде не те, що Я хочу, але  те, що Ти!» (Марка 14:36). Якби люди наслідували життя Христа, то давно вже відновили б рай на землі! Але до цього часу, земне людство живе в створеному своїми ненаситними бажаннями, - пеклі.

Апостол запитує: «Звідки війни і звідки ворожнеча між вами? Хіба не звідси, - не з ваших пожадливостей, що воюють у ваших тілах? Бажаєте і не маєте, вбиваєте й заздрите – і не можете зрозуміти? Не маєте, бо не просите. Коли ж просите, то не одержуєте, бо не на добро просите, а на ваші пожадання» (Якова 4:1-3). Коли б усе людство так бажало знати Бога і виконати Його волю, як бажає матеріальних здобутків, якби-то вся людська сила використовувалася на добро, а не на зло, то гріховне життя на землі було б переможене! Ми не повинні використовувати свою фізичну силу, розумові здібності, наполегливу працю для того, щоб посягнути на створений Богом порядок, закономірності земного життя і висоту Божої Істини! Ось чому десята заповідь вимагає: «Не бажай вола ближнього свого». Образ вола означає силу розуму, яку люди мають від Бога і яка повинна служити новому розвитку людства за Божою волею. Павло говорить: «В Мойсеєвім законі написано: Не зав’язуй рота волові, що молотить. Чи про волів турбується Бог? Чи, заради нас? Бо хто молотить, повинен молотити з надією одержати те, чого чекає» (1 Корин. 9:9,10). Людина, яка працює на відродження духовності, надіється отримати благо вічного життя. І якраз в Божому Законі закладена невидима Сила Божа, яка дає можливість боротися з гріховними бажаннями.

Пророк сказав: «Блаженні ви, що сієте біля вод і посилаєте туди вола і осла» (Ісая 32:20). Цей образ води – біблійна мудрість  На відміну від вола, осел фізично слабка тварина. А десята заповідь говорить: «Не бажай осла ближнього твого». Тобто, не посягай на людську слабкість і не поневолюй її гріхом. Всім відомо, Бог не зважає на людину сильна вона, чи слабка. Всяка людина може бути корисною для людей і для Бога. Читаємо символічний приклад: «Покинувши пряму дорогу, вони заблукали і йдуть слідом за Валаамом, який полюбив неправильну нагороду. І отримав докір за своє беззаконня. Німа під’яремна ослиця, заговоривши людським голосом, спинила безумство пророка!» (2 Петра 2:15,16). Важливо знати, що в цих словах немає ніякого надприродного чуда. Таким чином Петро пояснює, що навіть слабка, підневільна людина може в решті решт заговорити, повстати проти беззаконня фальшивої релігії і її кумирів, які заблудилися, бо люблять незаслужену нагороду в цьому житті більше, аніж Бога.

Читаємо пророцтво: «Радій, дочко Єрусалиму: ось Цар твій гряде до тебе, праведний. Який сидить на молодому віслюку, сині під’яремної» (Захарія 9:9). Молодий віслюк – алегорія, котра означає народ Божий, поневолений гріховним життям. Ісус сів на віслюка, пояснює Давид: «Зійшов на висоту, полонив полон і приніс дари людям» (Псалом 67:19). Приніс науку звільнення з полону гріха та невігластва. Підтвердження: «Багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим. Вийшли назустріч і вигукували: Осанна, Благословенний Цар Ізраїлю! А Ісус, знайшовши осля, сів на нього, - згідно з написаним: Ось Цар твій їде, сидячи на молодому віслюку» (Іоанна 12:12-15). Ми не можемо сприймати ці слова тільки як історичний факт. Лише як пророцтво, що здійснилося, хоча це також важливо. Тут мова йде про земний шлях Христа, визнаний простими людьми, рибалками, пастухами. Будучи навіть обманутими лукавим фарисейством, вони змогли побачити в Ісусі, - Обітованого Царя від Бога!  Його приїзд в Єрусалим на віслюкові, це сутність Самого Христа. Образ простоти, доступності, братерської рівності, і повна відсутність царської величності, бажання власті, слави, багатства. Всього того, чим пишаються земні царі та релігійні ієрархи.

А десята заповідь говорить: «Не бажай нічого, що у ближнього твого». Тобто не бажати чужого не лише в прямому сенсі, але в духовному. Не бажати життя, яке є чужим людині Божої. В такому стані люди залишаються винними, винуватими перед Богом. А Христос вчить: «Не залишайтесь винні нікому нічого, крім взаємної любові; Бо заповідь: Не пожадай, як і всі інші містяться у цьому слові: Люби ближнього твого, як самого себе. Тож любов – виконання Закону. Ніч минула, а день наблизився. А в день поступаймо благопристойно, не в розгулах і пияцтві, не в сварках і заздрощах; а зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про тіло не обертайте на пожадливість» (Римлян 13:8-14). Ніч яка минає, - є символом беззаконня на землі. А день наближається там, де виконують Божу волю. Бо лише виконавці закону виявляють справжню любов до Бога! Тому Христос у Нагірній проповіді сказав: «Блаженні убогі  духом, бо їхнє Царство Небесне!» (Матвія 5:3). Це ті, що працюють на відродження Божої духовності. Адже її ще так мало на землі! А Царство Небесне настане тоді, коли люди житимуть по Законах цього Царства і відродять досконалість духа вірою Христа. Убогість духовності  - причина всіх нещасть та трагедій людства!

Написано: «Не любіть світу, ні того що у світі: коли хто любить світ, нема в тому любові Отця. Бо все, що у світі, це: пожадливість тіла, і пожадливість очей, і життєва гордість: це не від Отця, а від світу.  Минає світ, і його пожадання, а той, хто виконує Божу волю, - залишається вічно» (1 Іоанна 2:15-17). Не любити в світі того, що протистоїть любові Отця. Ненаситні бажання, заздрість, перетворюють людину на тваринне створіння. Тоді як початковий задум визначений людині - стати духовною подобою Всевишнього Отця. Світ має науку Христа, яка стала єдиною істинною силою, що здатна вивести людство із темряви, і дати нам Світло Життя! Його наука створена на основі десяти заповідей, котрі дані Богом для виховання людини. Не сумнівайтесь, торжество Божих заповідей і віри Ісуса Христа відбудеться на землі, як би світ не противився цьому. Ми віруємо Словам Христа!: «Істинно кажу вам: - доки існуватимуть небо і земля, жодна йота, жодна риска не перейде із Закону, поки не здійсниться все!» (Матвія 5:18). Сила Закону і Дух Христа – справедливість найвищої міри! Амінь!!!

P.S. «Як! ви крадете, вбиваєте і перелюбствуєте, і клянетеся у неправді і кадите, і ходите слідом інших богів, яких ви не знаєте. А потім приходите і стаєте перед лицем Моїм у домі цьому, над яким наречене ім’я Моє, і говорите: ми спасенні, щоб на далі чинити усі ці мерзоти. Чи не зробився вертепом розбійників дім цей. Ось, Я бачив це, - говорить Господь» (Ієремія 7:9-11). «Скажи їм: ось народ, який не слухає голосу Господа Бога свого і не приймає настановлення! Не стало у них Істини, вона віднята від вуст їхніх!» (Ієремія 7:28). До кого зверненні ці вічні слова древнього пророка? Чи не до тебе, - сьогоднішній християнине? Не дай Боже!

Опрацювала Шагіна Надія.