Друга скрижаль. П’ята Заповідь
«Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вихід 20:12). Тоді як перші чотири заповіді відкривають важливість духовних законів, то починаючи із п’ятої заповіді Бог звертається до людини тілесної. Вимагаючи від неї поставити тілесне служіння на користь духовному. Павло говорить: «Діти коріться своїм батькам в Господі, бо цього вимагає справедливість. Шанувати батька та матір, це – перша заповідь вам обітована» (Єфес. 6:1,2). Називаючи п’яту Божу заповідь першою, а тілесну людину «дитиною», апостол цим хоче нас навчити. Найкращий спосіб початку служіння, це родинне коло. Добре, коли ще в родині дитина осягає азбуку віри. Відчуває любов батьків і має перед очима вірний приклад їхнього життя. Навчившись шанувати і любити свого тілесного батька і матір, легко буде потім відкрити в собі любов і пошану до Бога - Отця. Для цього батьки мають показувати приклад поваги до своїх батьків, а дружини не повинні виражати неповагу до своїх чоловіків, як і чоловіки до дружин. Адже не забувайте, поряд ваші діти. «Хто шанує батька і поважає матір; очиститься від гріхів» (Сіраха 3:2). Але коли ми цьому їх не навчили, то вони можуть стати грішниками перед Богом і не поважати нас.
Написано: «Прийшли до Ісуса Єрусалимські книжники і фарисеї і дорікають: Чому твої учні порушують передання старших: не миють своїх рук, коли їдять хліб? А Він у відповідь сказав їм: Чому ж і ви порушуєте Божу заповідь через ваші передання? Адже Бог сказав: Шануй батька і матір. Іще: Хто зневажає батьків своїх, - помре (перестає існувати як рідна людина). А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Добро… це є мій дар для Бога. Так і ви – за для ваших передань скасовуєте заповідь Божу. Лицеміри даремно поклоняються Мені, навчаючи людських заповідей» (Матвія15:1-9). Фарисейський обряд омивання рук не є служіння Богу, а служіння тілесній чистоті. Так Христові учні і поступали. Але біблійний вираз «мити руки» означає очищати свої духовні справи. Так як духовні справи учнів Христових були чистими, бо їх духовним батьком був Сам Христос, Якого вони слухалися і шанували, то фарисейський обряд омивання їм уже був непотрібний. Тоді як фарисеї щоденно виконуючи лише обряд тілесного омивання, залишалися духовно не чистими! Отже, Христос називає обрядовість у вірі лицемірством, від якого слід очищатися. Шанувати земних батьків, є норма земного життя, а не дар Богові! Такий закон закладений Богом в самій природі тілесного життя. Це «Добро» людині, а не Богові! Як і написано в п’ятій заповіді: «щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь Бог твій, дає тобі». Для цього слід створювати духовні родини, де зло не переважає добро. Руйнування гармонії людської природи вкорочує життя людини, але це не єдина причина. «Бог сказав: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми, вони плоть; хай будуть дні їх сто двадцять років» (Буття 6:3). Чому люди не живуть стільки? Бо зневажили духовні закони життя. Стали чужими не лише один одному, але і Богу. Втратили гармонію любові, умиротворення, родинну єдність духа і бездуховним життям вкоротили собі віку!
Написано: «Хто злословить батька свого і матір, в того світильник погасне серед темряви. А Світильник Божий це дух людини, що освічує всю глибину серця» (Притчі 20:20,27). Порушення законів життя Соломон називає темрявою. Адже, невиконання навіть однієї із заповідей, робить людину гріховною перед Богом. Тому шанувати батьків - людський обов’язок, а віддавати пошану Богу, це щось набагато більше. Ніби запалити в собі, - світильник вічності! Всім християнам необхідно з пріоритетною пошаною відноситися до джерел наших духовних і тілесних начал, щоб із роду в рід відроджувалося істинне, наповнене праведністю, життя на землі. Бо такою є велична ціль і воля Духовного Отця! В Старому Заповіті читаємо: «Полюби Бога твого, всією душею і всіма силами твоїми. А слова заповіту Мого, поклади в серце. І навчай дітей своїх, говори; сидячи вдома, йдучи дорогою, лягаючи і встаючи. І нав’яжи їх як знак на руку твою; щоб були вони пов’язкою над очима твоїми. І напиши їх на косяках дома твого і на воротах твоїх» (Втор. 6:5-9). Ці слова слід сприймати не буквально, але образно. Любов до Бога і виконання Його заповідей полягає в тому, що людина завжди має відчувати Бога поряд з собою. І щоб вона не робила рукою своєю, має узгоджувати з волею Божою. І щоб не побачила очима своїми, має оцінювати, як би очима Божими. І життя в родинах наших має будуватися за Словом Божим. Тоді і діти наші навчаться любити те, що батьки люблять, жити праведно як батьки живуть. Але, якщо Бог постановив для людей таку заповідь, то це означає: що якраз така норма родинного життя на землі, порушується. І родину, також треба розуміти по різному. Родина, - як окрема сім`я. Родина, - християнська церква. А Мойсей започатковує образ народу Божого, як одну родину, щоб показати приклад єднання в Господі. «Догоджайте не людині (собі), але Богу, Він випробує серця наші» (1 Солунян 2:4). Тобто дбайте не про своє, особисте, а кожен про духовне. Бо, дбаючи про добро для всього людства – догоджаємо Богу.
Для успішного служіння в християнський родині ми маємо розуміти, що хтось мусить направляти і керувати нашою працею. Біблія мудро каже: «Всякому чоловікові голова – Христос, а жінці голова – чоловік, голова ж Христові – Бог» (1 Кор. 11:3). Духовне розуміння сказаного означає: Бог створив земне життя як одну родину, це і є та символічна «жінка», що мусить коритися «чоловікові», - Закону Божому. Бо закон веде людину до відродження. Але навіть Христос, разом з всім людством має визнати головним Бога. І лише Бог не має керівничої голови над Собою. Бо Сам є Вершиною всього! Як бачимо, духовність має керівництво. Людина не зможе без удосконалення свідомості ввійти в духовний світ Премудрості. «Як знову народжені немовлята, полюбіть чисте словесне молочко, щоб від нього вирости вам у спасіння. І вкусивши його зрозумієте, що Господь добрий» (1 Петра 2:2,3). Петро порівнює навіть дорослу людину з немовлям, якщо вона далека від Бога. І так як немовляті, дорослому теж спочатку треба споживати ази духовності. Для цього необхідна християнська родина, в який разом з Божим вченням пізнається родинне спілкування в єдності та пошані один до одного. І прийнявши таке життя зрозуміємо: Найкраще у світі «добро» від Бога! Всі ми діти християнських родин. І маємо шанувати не лише біблійних Отців віри, але і пам’ятати тих, хто започаткував нашу родину, і хто дав нам ключа розуміння. Адже навчаючись, ми долаємо всі свої недоліки.
В Євангелії читаємо: «Коли приведені були до Христа діти, щоб Він положив на них руки і помолився; учні забороняли їм. Ісус сказав: Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо для таких є Царство Небесне. І поклав на них руки» (Матвія 19:13-15). Учні забороняли, бо ще не до кінця розуміли Місію Христа, Який приймає в християнську віру всіх людей, а не лише євреїв, цим самим показує для нас приклад. Ділитися духовними досягненнями і нікому не відмовляти. Він приклав руки - «зусилля», щоб існували духовні родини, приходили туди «діти», і ставши християнами досягли Царства Небесного! Звернення до християн: «Брати, не будьте дітьми розумом. Будьте дітьми що до зла, а розумом ставайте досконалими» (1Кор. 14:20). Адже зло виявляє недорозвинуту тваринну подобу людської свідомості, і приводить до морального розтління. А досконалий розум – здатний сприймати духовний зміст Слова Божого в його правдивому розумінні. Тоді діти землі, християни виростають Божими дітьми, володіючи Божим світоглядом.
Христос навчає: «Отож, підкоріться всякій земній владі задля Господа, - чи цареві, як володареві. Бо така Божа воля, щоб ви добрими вчинками приборкували неуцтво немудрих людей» (1 Петра 2:13-17). Прикладом свого життя показувати як віруюча людина відрізняється від невіруючої. Вона має кожний день виборювати для себе право, називатися християнином. І не просто називатися але бути ним. Бо як в духовності існує керівництво Боже, то так сталося і в земному житті. Назвавшись християнином, не можна вести себе свавільно, гордо, непокірно і в тілесному житті. Бо якщо ми визнаємо керівництво Боже, духовне, то мусимо визнати і людське, але лише тоді, коли воно не суперечить волі Божій. Наше духовне батьківство – це віра християнська, яку ми повинні шанувати. Адже всі ми хочемо, щоб до нас були звернені слова Христа: «Діти, хай ніхто вас не вводить в оману. Хто чинить правду, той праведний, як праведний, Він» (1 Іоанна 3:7). «Діти, шануймо не словом та язиком, але ділом….» (1 Іоанна 3:18). Коли ми дослухаємось мудрих порад земних батьків, маємо можливість прожити довге життя, а коли слідуємо заповідям Небесного Отця – відкриваємо для себе вічність! «Улюблені! Тепер ми Божі діти, але ще не виявилося (у цьому світі), що будемо. Знаємо, що коли Він з’явиться, ми будемо подібні до Нього, бо побачимо Його таким, який Він є» (1 Іоанна :3:2). Хай допомагає Бог кожній людині знайти таку християнську родину, де вона зможе піднятися до духовної подоби Ісуса Христа. Бо така Божа Воля! Амінь!!!
Опрацювала Шагіна Надія.
