Незгоди між апостолами

«Учинки тіла… сварки, суперечки, розділення…» (Галатів 5:19,20).

Такими словами апостол Павло застерігає Галатів і всіх нас. Надмірна емоційність, суперечки з’являються в угоду тіла, авторитету особи. Роздратовання поневолює та затьмарює свідомість. А коли в Біблії описуються такі речі між духовними особами, то це треба сприймати не по-букві , а по-животворному духу. «Коли живемо духом, то духом і ходімо» (Галатів 5:25). Статус апостолів Ісуса Христа не допускає падіння на рівень бездуховних емоцій.

Хто такі апостоли? Це учні Христа, котрі в п’ятидесятницю досягли найвищого рівня довершеності. В їхній свідомості, в повноті Духа воскрес Христос! І вони стали вчителями, спадкоємцями Христа. «…в Ньому ви збагатилися всім, всяким словом і всяким знанням, оскільки свідчення Христа утвердилося в вас, тому вам… не бракує жодного дару благодаті» (1 Кор. 1:5-7). Отже, не людські авторитети, світські або релігійні визнаються вчителями Істини, але освічені Ісусом Христом, щоби облагороджувати духовними знаннями свідомість мирян. Тоді самоповага людини, досягнення досконалості не дозволяє їй захоплюватися сварками та непорозуміннями. «Бог терпіння, хай дасть вам бути однодумними… за прикладом Ісуса Христа» (Римлян 15:5). Однодумність Христа з Богом є приклад для апостолів і всіх нас! Тому і постає питання, апостоли Павло і Петро могли бути захоплені бездуховними емоціями? Досліджуємо послання до Галатів другий розділ. Читайте в першому, другому і третьому віршах, як Павло вже певний час працює за волею Христа, викладає Євангелію язичникам. Але має бажання викладати «видатним» в Єрусалимі – місті народу Божого. Йому важливо побачити як вони прийматимуть науку Христа. Очевидно Павло хоче проаналізувати самого себе, оцінити свою працю. Чи будуть іудеї його слухати, адже вони вважають себе видатними. А те, що Тита, який прийшов з Павлом, вже не примушують до культового обрізання, є впливом духовної науки Христа. Обрізання крайнощів людської емоційної натури.

В четвертому і п’ятому віршах, апостоли не піддаються спокусі, зраді євангельським цінностям, щоб і для майбутніх поколінь була збережена чистота Істини. Євангелія – наука, яка пропонує добровільний вибір, відміняє жорстокість та незаперечність релігійних догматів, створених людськими діячами. Віра Ісуса Христа сприяє духовному відродженню. Посильній праці кожного для переродження свідомості. Євангелія не нав’язує, а проповідує повну свободу для оновлення віри. Фальшивість братів, це звичка підкорятися диктату так званих «видатних». Підглядати, щоб побачити «скалку в оці» і осудити. Сумніватися, не вірити в існування гідності та вірності послідовників Христа. Читаємо пророка: «Не знайти нам приводу проти Даниїла, якщо ми не знайдемо проти нього в Законі Його Бога» (Даниїла 6:5). Навіть коли пророк непогрішний перед Своїм Богом, то можна звинуватити його у порушенні релігійних звичаїв настановлених видатними діячами церков. Також написано: «…весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили» (Марка 14:55). Нажаль багато є «фальшивих братів», які люблять придумувати неіснуючі єресі та накликати анафеми, щоб заперечити відродження праведності і святості Істини.

Шостий вірш говорить, що видатні діячі від релігії нічого не додали до Євангелії Христа, адже Бог не дивиться на титуловані людьми богослівя, а на збереження благочестивого відношення до науки Христа і християнської гідності життя. Як написано: «Бог не дивиться на особи і не бере дарів» (Повт. Закону 10:17). При відсутності духовності, матеріальними цінностями принижують Бога. Тому написано: «…хочу почути про вас, що стоїте в одному дусі (розумінні), однодушно відстоюючи віру Євангелії» (Філіпян 1:27).

В сьомому і восьмому віршах свідчення за духовне відродження Павла, котрий раніше переслідував християн і якого разом з Петром Христос поставив апостолами, провідниками Нової вістки. Христос сказав: «…для Мене він є вибрана посудина, щоб понести Моє Ім’я до народів, царів і до синів Ізраїля. Я покажу йому, скільки він має постраждати за Моє Ім’я» (Дії 9:15,16). Апостоли досягали такої вірності Ісусу Христу, що були готовими на любі страждання. Відтак, не важливо ким ти був, важливо, ким ти став.

Далі написано: «…визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Іван, що вважаються стовпами (проповідниками віри), подали мені і Варнаві руку дружби, щоб ми йшли до язичників, а вони – до обрізаних; аби тільки ми пам’ятали про вбогих…» (Галатів 2:9,10).  Подати руку дружби, це визнати єдність духовним цінностям Христа. А пам’ятати вбогих, збіднілих духом, що потребують допомоги та освіти від апостолів. Христос в Нагірній проповіді сказав: «Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Матвія 5:3). Ті, хто постійно бажають Божих знань і уможливлюють відродження духовного життя.

Читаємо одинадцятий та дванадцятий вірші. В цих словах Павло заявляє, що діяльність Петра гідна докору, адже їсти з язичниками означає проводити Службу Божу разом з язичницькими звичаями. А відмежовуватися і боятися обрізаних, це постійно оправдуватися, бо і самі християни стають необрізаними духовним обрізанням. Неочищені від язичництва, вони продовжують ідолопоклонство.

Павло звинувачує: «Лицемірили з ним й інші юдеї, так що й Варнава приєднався до їхнього лицемірства. Але коли я побачив, що вони не послідовні, щодо істини Євангелії, то я прилюдно сказав Кифі (Петру): Якщо ти юдей, живеш як язичник… то чому змушуєш язичників жити по-юдейські» (Галатів 2:13,14). Лицемірство інших юдеїв, це вже масове явище, і коли Варнава, що був спочатку з Павлом приєднався до них, то Павло залишається один, в меншості. І це символічно, бо до нинішнього часу більшість у тих церквах, де споживають язичництво. Давид звинувачує: «Змішалися з язичниками і навчилися звичаїв їх, стали служити ідолам їх» (Псалом 105,35). Фактично язичество стало вічною хворобою віри, як іудеїв, так і християн! Занапастило чистоту віри. Тому проповідувати благочестя Євангелії завжди будо нелегко. Постає питання, чи слід нам вірити в лицемірство самого Петра? Адже написано, що між апостолами існує рука дружби, подоба клятви в єдності служити Істині. Також читаємо проповідь Петра: «Відкладіть усяке зло, і всякий обман, і лицемірство… І, як новонароджені немовлята, жадайте чистого, духовного молока, щоб від нього ви зросли у спасіння…» (1 Петра 2:1,2). Петро благо-віщає чисту духовну освіту Христа, а не язичницькі примітивні звичаї. І проповідує істинне служіння, на відміну від недосконалих іудеїв та християн відступників, які слухають апостола, але поступають за своїм розумінням. Оскільки чистота віри Христової забруднена язичництвом, то це не Його вина!

В католицькому Ватикані збудований найбільший храм, який названий іменем Петра. Захоплюючої красоти йому надають розписи талановитих художників. Ті, хто оздоблювати храм, не були християнами. Чи вірно буде поставити у вину апостолу, якщо цей храм по зовнішньому вигляду більше язичницький ніж християнський? Хоча називається храмом Петрового імені! Храм є об’єднання духовно довершених християн, а не зображень, блискучих форм та малюнків.  Христос сказав: «Ти є Петро; і на цій скелі Я збудую Свою Церкву, і брами пекла не переможуть її» (Матвія 16:18). Питання, на який скелі Христос збудує Свою Церкву? Безумовно, на непереможній Істині, проповідником якої був апостол Петро! А оскільки християнська більшість прикрашають місця служіння Богу художніми зображеннями, то апостол називає такі речі лицемірством. Слід бути християнами, а не напів-язичниками, котрі не можуть навчати ні юдеїв, ні хоч би кого іншого. Тому іудеї так само люблять оправдуватися. «Ми від природи юдеї, а не грішники з язичників» (Галатів 2:15). Коли корінні юдеї грішать, як язичники, то вони стають подобою природи язичників. Між ними немає різниці. «Не зроби собі кумира і ніякого зображення… Не поклоняйся і не служи їм…» (Вихід 20:4). А Закон слід виконувати всім!

У 16 і 17 віршах Павло говорить, що так знають, так всіх навчили, ніби людина не може оправдатися ділами Закону, лише вірою в Ісуса Христа. Але що є ділами Закону? Закон вказує, розкриває і є осудом для грішників. Оскільки більшість не бажає жити за Законом, немає і оправдання. Виявляючи при тому лицемірство про непосильність виконання закону і заміну його вірою. Але ось парадокс, шукаючи оправдання у вірі Христа, виявилися грішниками. Хіба Христос дозволяв грішити? Христос – Істина і Закон Божий також Істина. Порушники Закону стають порушниками Істини! Шукаючи собі оправдання у вірі, залишаємося неоправданими перед Богом. 18 вірш говорить, відновлюючи в своєму житті діяльність Божої волі, визнаємо, що були грішниками. Божа воля і воля Ісуса Христа доповнюють одна одну, а не розділяють. Тому приймати і проповідувати Євангелію Христа неможливо без виконання Божої Волі. Закон Божий приводить людину до розуміння істинної Місії Христа.

В 19-му вірші Павло каже: свідомо виконуючи Закон я вже не під Законом, бо він став нормою мого життя. Таким чином я живу для Бога! Розіп’явши, вмертвивши в собі діяльність гріха, на подобі Ісуса Христа. Закон мертвий, бездіяльний, коли людина його не порушує! В 20-му вірші апостол говорить: я живу життям Христа, котре і є оправданням перед Богом. 21 вірш говорить, що праведність не через знання Закону. Не через написання його на пов’язках голови, руки, на дверях помешкань, як це робили іудеї, але через практичне втілення в людське життя. Через віру і любов до Бога, Котрий не міг дати Закону, який неможливо виконати. Тому між вірою Христа і Божим Законом, як і між Павлом і Петром не існує ніякого непорозуміння. Вони відкривали і благовістили для нас найвищі цінності Всевишнього Отця. Заради цього приходив і прийняв муки Голгофи Ісус Христос! Що і важливо освідомити сьогоднішнім християнам? Змішуючи християнство з язичництвом проявляємо незгоду з Законом Всевишнього Отця! Амінь!

Дослідження сестри Надії