Притча про Лазаря.
«Багато хто з перших стануть останніми, а останні - першими» (Марка 10:31).
Що таке Притча і для чого запроваджена? Це коли доступними словами, простим людям доносяться духовні цінності. Все добре і погане, що буває в людському житті, використовується Святим Письмом щоб на цій подобі навчити їх вищої поведінки – життя по Духу Божому. Якось учні запитали в Ісуса: «Чому Ти говориш до людей притчами? А Він відповів: Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано. Дивлячись, вони не бачать, а слухаючи – не чують і не розуміють. Бо огрубіло серце в цього народу, аби не побачити і не навернутися, щоб Я їх зцілив. Ваші ж очі, та ваші вуха блаженні, бо бачать і чують» (Матвія 13:10-16). Христові притчі ключ для відкриття істини. Цим ключем користуються люди, з особливим, духовним світоглядом. Бо зовнішній, буквальний зміст притч для тих, кому не дано пізнання Божих таємниць. Безумовно, це не означає, що Бог комусь чогось не дає. Просто свідомість людини знаходиться в такому стані, настіки далека від Бога, що не зможе прийняти Його даність. Про себе апостол каже: «…мені через об’явлення відкрита таємниця… коли читаєте, ви зможете збагнути моє розуміння Христової таємниці» (Єфесян 3,4). Отже зрозуміємо, якщо будемо читати його послання. А Христос повелів ще й досліджувати. Давид пише: «Правда свідчень Твоїх – вічна; дай мені зрозуміти їх, щоб жити» (Псалом 118:144). Наше існування залежне від єдності з Богом, через свідоме сприйняття Його Правди. В притчах Старого Заповіту написано: «Без одкровення з висоти народ не приборканий» (Притчі 29:18). Тобто не належить Богу. Він нічийний, його свідомість можна захопити штучною правдою. Але за допомогою Притч Ісуса Христа, Бог турбується про людей.
Що таке блаженні очі і вуха? Згадайте другу заповідь, яка говорить: «Бог творить милість до тисячі родів тим, (з людського роду) що люблять Мане і виконують заповіді Мої» (Вихід 20:6). Тобто, народжуються люди, яким дана милість чути, бачити і розуміти Боже Слово по – Духу. Існує відмінність одних людей від інших. І це не відмінність зовнішня, яка очевидна, а внутрішня. Якась невідома, невидима душа, чи то дух? Сукупність усіх наших почуттів, скарбниця нашого мислення, волі, пам’яті, джерело нашої свідомості, що організовує нашу сутність, охоплюючи всі наші здібності і недосконалості. Цю загадкову сутність, людину в людині, Біблія називає: «Храмом Божим, якщо Дух Божий живе у вас». Тобто досягнення духовної гідності. Називає також: «Царством Божим в середині вас» - гармонією любові і миру, - Раєм. Але, називає і «печерою розбійників» - місцем злих намірів і навіть: «капищем сатани» - коли розум у волі зла як в пеклі! Все це може бути створено в самій людині, яка навіть не здогадується про те. Бо примітивність, низький рівень релігії не дозволяє їй бачити, чути і розуміти духовно. Тому Христос складав свої притчі в надії на те, що настане час, коли люди будуть досліджувати їх, відкриваючи істинний зміст.
Читаємо притчу: «Один чоловік був багатий, зодягався в порфіру та вісон і розкішно бенкетував щодня. А другий – бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми у струпах» (Луки 16:19,20). В цих двох віршах показана характеристика багача без імені, і бідного Лазаря. Характерна суть багатого добре виражена в іншій притчі про багатого юнака, який запитує Христа. Як йому ввійти в Боже Царство? Він, визнає Бога і заповіді, але що ще треба зробити? Христос відповідає: «Якщо хочеш бути досконалим, піди та продай своє майно, роздай бідним, і матимеш скарб на небесах. Але юнак із сумом відійшов, бо мав великі маєтки» (Матвія 19:21,22). Мати чи не мати матеріальне багатство, не про це тут мова? Хіба Бог бажає нам всім злиднів? Ця притча розкрила обман багатого юнака, який насправді багатство любив, а не Бога. Він лише на словах визнає Бога і виконує заповіді. А на ділі – відійшов, тобто відсторонився. Бо продати майно означає змінити своє відношення до нього, стати доброчинцем. Тобто сенсом свого життя, справжнім безцінним багатством, визнати здобуток Божої Премудрості і роздавати, благовістити людям. Адже це допоможе відродженню довершеного людства. Тому слід стати доброчинцем в буквальному та духовному розумінні. Але що означають в притчі одежі багача? Христос застерігає нас про тих: «…що приходять в овечих одежах, а в середині – хижі вовки» (Матвія 7:15). Існує і таке свідчення: «Дано було їй одягнутися у висон чистий і світлий, висон же є праведність святих» (Об’явлення 19:8). Отже одяг, це проявлення людських якостей. Досягнення праведності, чистоти мислення, милосердя, добродійства, як одяг духовності! Але притча показує образ великого зла, слави, гордині, які зовні показують себе іншими, але всередині - натура перевертнів.
Ім’я ж бідного Лазаря перекладається – невизнаний світом, обмежений матеріально, а духовно благодійний! Бо коли людство страждало в розпалених війнах, з’являлися сотні, тисячі поранених, покалічених, що мали потребу в милосерді. Тоді лікувальні споруди, в честь благодійного Лазаря – назвали лазаретами. Бо тільки милосердний, по – справжньому зрозуміє чужу біду. Тому сказано в Нагірній проповіді: «Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть» (Матвія 5:7). Також Апостол показує сутність Лазаря словами: «…ми убогі, але багатьох збагачуємо і наче ті, що нічого не мають, але всім володіють» (2 Кор. 6:10). Для кращого усвідомлення цієї убогості, Христос говорив в Нагірній проповіді: «Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне!» (Матвія 5:3). Постійна готовність більше пізнавати Божу Премудрість, і стремління до духовної досконалості. Безумовно, такі убогі духом – збагачують багатьох! «Адже ви знаєте Ісуса Христа, що будучи багатим, задля вас став убогим, аби ви збагатилися Його убогістю» (2 Кор. 8:9). Христос був убогим в очах невігласів. Будучи багатим духовно, збагатив нас, доказавши нікчемність само-звеличених фарисеїв.
Далі притча говорить: «Лазар бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; приходили пси й лизали його рани» (Луки 16:21). Багатою на землі завжди була влада, військова структура та елітна релігія. Вони мали славу, визнання, і матеріальні достатки. Користувалися всіма благами, і свободою цього світу. А от Лазарю, носію Божої Істини, завжди діставалося невизнання і неповага від людей. Зате він одержує в повноті «анафеми», тюрми, і «голгофи розпинання». Це і є ті струпи і рани, що приходили і лизали «пси». Образ псів, - своєрідний тип людей, який служить і підтримує багатих. Але можуть приходити, щоб пристосуватися, підлизатися до праведного, невизнаного світом Лазаря. Особливо коли їм це вигідно. Використати біду праведника, щоб прославитися борцем за справедливість.
Далі написано: «Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер і багатий, і його поховали» (Луки 16:22). Ангели – суть Божі посланники, носії і охоронці істинного знання. І хто прикладає зусилля до пізнання Істини, того переносять на лоно Авраамове. Визнається їхнє досягнення істинної віри. Адже Авраам, - отець живущих по-вірі в Єдиного Бога! Необхідно як Христос, померти для гріха, щоб жити для праведності. І гріх не зможе тоді діяти в праведній людині, в ній – його смерть! Тому ім’я, богоугодного Лазаря і всіх подібних до нього, записані в вічну книгу життя! А безіменній багач, і всі подібні, викреслені – духовно мертві. Адже вони далеко віддалилися від Авраамового батьківства, справжнього віро-сповідування.
І прийшла жорстока реальність: «Терплячи муки аду, він звів свої очі й побачив здалека, Авраама та Лазаря. І закричав: Батьку Аврааме, змилуйся наді мною, і пошли Лазаря, щоб змочив кінчик пальця свого у воді і охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї!» (Луки 16:23,24). Тепер він воліє допомоги Лазаря, а колись не визнавав його. Сумно, дуже сумно, що таке буває в середовищі розумних людей. Маючи Авраама, Батьком всіх віруючих, і хтось із них може заглибитися в саме «пекло». Бо замість пошани до Закону і Слова Божого, язик наситився брехнею, і тепер горить від стида. Горить в безнадійному, розпачливому стані, з невимовними докорами сумління за все своє минуле, не маючи ніякої надії на майбутнє! Пам’ятаймо! Хто дійде в своїх гріхах до пекла – попадає в сумну реальність; безнадійно кликати, молитися до Бога. Скільки було подібних молитов від людей які попали в безнадійне становище? Їхні молитви і в наші дні волають до різних угодників, святих, заступників. Але нажаль більшість молитов, як і волання багатого до Авраама, залишаються без відповіді. Пекло – це не смерть, а життя яке терпить нестерпні муки і страждання! Адже міфічного пекла не існує.
Притча свідчить: «Авраам же промовив: сину, згадай, як ти одержував своє добро, а Лазар – одне лихо. А тепер він втішається, ти ж мучишся. І крім усього цього, між ними і вами лежить велика безодня, щоб ті, що бажають перейти звідси до вас, не змогли, ані звідти до нас не переходили» (Луки 16:25,26). Називаючи грішника сином, ми відчуваємо безмірну Божу любов, від якої цей син відмовився. Він вибрав любов до земного багатства та слави, яке є примарою земного раю, і дорогою до пекла. Велике багатство, ще нікому не принесло душевного спокою, як і велика бідність. Багатство і бідність, чому таке стало можливим в людському житті? Адже науково доведено, що одне велике багатство, виростає, завдяки сотням обездолених! І між ними – безодня. Бідний, - немає можливості впливати на багатого, бо багатий – завжди правий! Це результат втрати людством важливої гармонійної сутності – співчуття. Негативність такого життя очевидна, вона доказує відсутність любові і справедливості в світі. Подібне існує в релігії. Божими закономірностями встановлена для всіх єдина норма життя, яка постійно порушується. Ось чому притча говорить, що «між ними і вами лежить велика безодня» - немає єдності! Коли в релігії існує непримиренна ворожнеча один до одного, а також до Божих норм і постанов, то між духовною вірою, і вірою на пів – язичників установилося глибоке і непрохідне провалля. Вони вже не можуть допомагати один одному, бо заважає об’єднатися – безодня непримиренності!
Далі читаємо: «Благаю тебе Батьку, пошли його (Лазаря) до дому мого батька, бо маю п’ятьох братів, хай засвідчить їм, щоб вони не прийшли на місце страждання! Авраам відповів: Вони мають Мойсея та пророків; хай слухають їх!» (Луки 16:27,29). Всі мають Святе Письмо, всі знають Божі Закони, відтак всі рівні перед Богом. Пам'ять, єдине, що залишається з минулого. Вона довго не турбує загрубіле сумління. Але повірте, настане час, коли сумління грішника прокинеться і буде мучити його жахливими спогадами. Місце страждання – це життя людського суспільства доведеного до найнижчого бездуховного стану. Образ п’яти братів, - недосконала діяльність релігії. Відсутність істини приводить до виродження віровчення в дусі та правді, а на їхнє місце самовільно впроваджені догмати. І наче гриби після дощу з’являються нові церкви, псевдокультура, яка розтліває людей та послуги різноманітних відьом, магів, екстрасенсів. Шарлатани процвітають, затягуючи людство в безодню. «А невірним, і чарівникам і душогубам та ідолопоклонникам, і всім не правдомовцям, - їх частка в озері, що горить вогнем і є другою смертю» (Об’явлення 21:8). Друга смерть – самоосуд, або суд совісті. Визнання, що марно прожите життя і наступив не зворотний процес. Той, хто вважав себе багатим і самодостатнім, прозрів надто пізно і хоче попередити інших, які ще мають шанс примирення з Духом Лазаря. Прийшло освідомлення відповідальності за свій поганий приклад, для братів по крові, спільноти віруючих, і всіх людей. Та вони ж мають все для спасіння. Бог, все передав через Мойсея і пророків, - хай слухають!
Ісус Христос також нагадує: «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Марка 10:25). Відтак багатий, як потопаючий, хапається за соломинку. Він просить: «Ні, Батьку Аврааме, коли ж хто з мертвих прийде до них, то покаються. Авраам відповів йому: Якщо Мойсея і пророків не слухають, не повірять і тому, хто з мертвих воскресне» (Луки 16:30, 31). Воскресіння як прозріння. Але безнадійний грішник не цього просить, а просить надприродного чуда! Такого ж чуда шукає і сьогоднішня релігія, в надії на те, що релігійне чудотворство змусить людей покаятися. Хіба Христос не створював чудес? Але Його все одно розп’яли. Не каються і нинішні фарисеї, диктуючи свої домисли. Коли мудрість Ісуса Христа не воскресне в людській свідомості, вона залишиться мертвою. Фарисеї умертвляли свідомість людей, але мудрість Христа воскресла в апостолах, як і в Лазаря. Цю мудру притчу треба вірно зрозуміти. Бо ненаситне бажання матеріальних цінностей та релігійний кар’єризм, приводить до зубожіння природи і людської гідності, - а це «пекло». Тому, необхідно об’єднати здібності багатого і благодійність Лазаря для відродження райського, гармонійного життя на землі!
Отже Притчі навчають нас, що матеріально багатому, як і бідному, необхідне багатство духовне. Як його досягти? Пророк попереджає: «Я відкину жителів цієї землі… і заведу їх у тісне місце, де не буде виходу» (Ієремія 10:18). Людям залишається єдиний вихід, не доводити життя до незворотності! І притча навчає, що безодня, яка відокремлює людину від Бога повинна, і може бути перейдена нами. Бо в нас є ще час! Життя дає можливість оновитися. Христос сказав: «Хто слухає Моє слово, і вірить Тому, Хто послав Мене на суд не приходить, але перейшов він від смерті до життя!» (Іоанна 5:24). Зверніть увагу, Христос не говорить, що колись, після смерті він перейде – а вже перейшов! Бог чекає переміни нашої свідомості, переміни нашого життя, чекає від нас духовного життя. Як написано в пророцтві: «…щоб вони ходили уставами Моїми, і виконували їх; і тоді будуть Моїм народом, а Я буду їхнім Богом!» (Єзекиїля 11:20). Притча показує два шляхи нашого буття. Лазар – прообраз Христа, котрий вибрав важкий, але безкомпромісний шлях праведності. Існують інші… Коли заради панування, слави і влади в цьому житті, йдуть на компроміс з совістю і втрачають шлях вічності! «Адже той, хто надіється на Христа, лише в цьому житті нещасний!» (1 Кор. 15:19). Амінь!
Опрацювала Шагіна Надія.
