Сімдесят седмин до припинення жертви
Справжня жертва – смирення, праведне служіння гідне Божого визнання. «Під час молитви, муж Гавриїл, якого я бачив у видінні, доторкнувся до мене близько часу вечірньої жертви» (Даниїла 9 :21). Щира молитва відкриває в людині духовне сприйняття, осяяння. В часі вечірньої жертви – в темряві бездуховності побачити світло, звільнення з полону. Гавриїл – ангельське благовісництво, одкровення таємниці Боговідання. Пророцтво говорить: «На початку твоєї молитви вийшло слово, і я прийшов звістити його тобі, бо ти муж бажань; зважай на слово і зрозумій видіння» (Даниїла 9:23). Приходить освідомлення істинного стану речей, адже молитва це духовний зв'язок з Богом. Відображається образ Христа в церкві, коли благовіститься Його слово, - а слово Божа Премудрість, котра досліджується кожною людиною по-мірі її можливостей.
Пророцтво слова: «Сімдесят седмин визначені для народу твого, щоб покритий був злочин, запечатані гріхи і згладжені беззаконня, і приведена правда вічна, і помазаний Святий Святих» (Диниїла 9:24). Отже, сімдесят років полону для повної спокути вини – міри гріха. Ствердження Божої Правди і осудження фальші. Коли міра страждання покрила беззаконня, і призначений Святий Святих. Як написано: «За заслоною – намет, що називається Святе Святих» (Євреїв 9:3). Заслона – тілесна природа людини, а намет – присутність природи Духа. Якщо Біблія називає людину храмом, то Божа воля має непорушно зберігатися в людському розумі, серці, совісті – як святиня, як святе служіння! А євреї замінили святиню тілесним служінням, зовнішнім і за це страждали. Свідчення апостола: «Яка вам честь, коли зазнаєте покарання за провину? Але коли терпите і страждаєте, роблячи добро, - це благодать перед Богом» (1 Петра 2:20). Пророцтва Божого слова, безцінне багатство знань, яке піднімає людину над тілесним існуванням і відкриває дорогу вічності. Страждання терплять всі, через чутливе, недосконале тіло. Апостол сказав: «Аж до нині все створіння разом стогне і мучиться» (Римлян 8:22). Також: «І я ношу в моєму тілі рани Ісуса» (Галатів 6:17). Душевні властивості в чуттєвості до страждань інших людей. Втім, коли час існування зла вичерпається, одні матимуть благо вічного життя, а для інших все закінчиться духовною смертю. Як в природі існує процес відбору сильних фізично, так само вічність відбирає сильних духовно.
Пророцтво: «…з того часу, як вийде повеління про відновлення Єрусалима, до Христа Владики сім сєдмин і шістдесят дві сєдмини; і повернеться народ і відбудуються стіни, але у важкі часи» (Даниїла 9:25). Пророцтво Даниїла не тільки про відбудову Єрусалима, та відновлення поклоніння, але і про те, що у визначений час з’явиться Месія. Це мало статися в символічний час сімдесят сєдмин. Для нас сьогодні не так важливо вираховувати те, що вже здійснилося, числове пророцтво існує, як символічне доповнення. Адже, у Бога один день дорівнює тисячам років. Тобто, стільки часу, скільки визначено для здійснення Божої волі, котра є силою, яка рухає Вічність. В Євангелії Христос наполягає звертати більше уваги на ознаки подій. Важливо не бути осторонь Божого Закону, а підпорядкувати своє життя руху вічності. У кожного із нас свій час – тілесне життя, за яке треба встигнути виконати своє призначення. Досягнути рівня життя задуманого Богом, до другого, духовного приходу Ісуса Христа. Люди думають що це легко, треба лише визнати себе християнином і дотримуватися канонів. А пророк визначає відродження духовності через важкі часи. Адже, Божа воля наштовхується на опір язичницького поклоніння і відродження Христового вчення затримується!
Символічне пророцтво: «Після закінчення шістдесят двох сєдмин, відданий буде на смерть Христос, а місто і святилище зруйновані будуть народом вождя. І утвердиться завіт для багатьох, а у половині сєдмини припиниться жертва, і на крилі святилища буде мерзота запустіння, і визначена загибель спустошувача» (Даниїла 9:26). Отже, ще не відбулося повернення відбудови міста і храму, а пророк вже побачив у видінні його руйнацію. І хоча утвердиться завіт Христа для багатьох, але мерзота фальшивого поклоніння та беззаконня, покриє своїм чорним крилом святилище служіння. Пророк каже: «…я, був у смутку три седмиці днів». Він побачив повторне відступлення від Бога, яке було перед вавилонським полоном, і повторне страждання, як і нинішні страждання християн.
Читаємо бачення пророка: «…був я на березі великої ріки Тигру, звів очі, і побачив: ось муж одягнений у лляний одяг (віра, покрита чистотою праведності). Тіло його – як топаз, лице – як блискавка; очі – як світильники, і голос мови його – як голос багатьох людей. Тільки я бачив це ведіння, а люди не бачили. Страх напав на них, вони втекли, щоб сховатися» (Даниїла 10:5-7). Земне життя Христа яскраве, як блискавка, а нова віра задумана бути світильником, голосом для народів. Шкода, бо мало хто чує духовний голос Його повелінь! Павло свідчить: «…віра від слухання Слів Христа. Хіба вони не чули? По всій землі вістка пішла! Хіба Ізраїль не знав? Першим говорить Мойсей» (Римлян 10:17,18). Апостол докоряє Ізраїлю, що вони забули одкровення Мойсея. Нажаль, більшість не розуміє голосу Євангелія. Їх віра, побудована на страху. Ховаються від духовних знань істини за язичницькі традиції. Як написано: «…біси вірують і тремтять» (Якова 2:19). Апостол пояснює: «А те, що жертвують язичники, бісам жертвують, а не Богу» (1 Кор. 10:20). Життя, віддане в жертву невігластва бездуховної віри! Отже, далекоглядне видіння пророка за припинення живої жертви життя, це коли християни приблизили Христа до себе, але не допустили до совісті.
Далі пророцтво: «Я один дивився на це велике видіння і не стало в мене сили. А коли почув голос (?), то упав, і лежав лицем на землі» (Даниїла 10:8,9). Видіння пророка це відкриті перед його лицем всі події на землі. Він бачив всі людські нещастя, пророчив, попереджав, але його не слухали. Суть пророцтва марно витрачається, якщо їх не сприймають. Звичайна людина знесилюється і втрачає надію, але пророк відчуває допомогу. «Ось рука доторкнулася до мене. Даниїле муже бажань, вникни у слова… Бо до тебе я посланий нині… Ти приготував серце, щоб досягти розуміння і смирити себе перед Богом» (Даниїла 10:10-12). Пророк не може опустити руки перед складною перешкодою протистояння і відійти від Божого призначення. Маючи досягнення істинного знання, готовий служити, підпорядкувавши себе Божої місії, нести людям світло, щоб нинішні християни «вникали», досліджували дух пророчих слів.
Невідступність пророка: «Князь царства перського стояв проти мене, але Михаїл прийшов допомогти мені, коли я залишався при царях» (Даниїла 10:13). Михаїл – образ ангельської допомоги, духовної сили пророків. Допомога Духа Премудрості дозволяла пророкам вистояти і не зневіритися в боротьбі світла з темрявою. Також написано: «Я прийшов звістити тобі, що буде в останні часи, бо видіння стосується до віддалених днів» (Даниїла 10:14). Тобто, пророцтва Даниїла сягають всього часу існування людства і несуть в собі раціональне зерно духовної інформації. Апостол засвідчив: «Усе це сталося з ними як приклад, і записано як пересторога для нас. Тому хто вважає, що стоїть, хай стережеться, щоб не впав» (1Кор. 10:11,12). Павло попереджає, загроза падіння духовності існує у всі часи, для всіх християн!
Особливості повернення з полону
Пророцтво, це передбачення і попередження того, що має відбутися і оголошення дії закону Божого. Апостол пояснює: «Коли говоритимуть: мир і безпечність, тоді несподівано прийде загибель на них» (1 Солунян 5:3). Чому люди не пильнують часу, бо впевнені в своїй безпеці. А пророки попереджають і навчають лише тих, хто їх слухає, тоді як на інших чекає біда. Методи рахування часу, побудовані людьми на припущеннях і часто приводять до суперечливих результатів, - постійно переглядаються. Адже, у багатьох народів релігійна діяльність проходить по-різному. І час занепаду та відродження не однаковий. Ось чому слідкувати треба і за хронологією подій, які відбуваються певному часі. Нажаль, світ у постійному полоні аморального, недосвідченого, несправедливого життя, бо час потрачений на формальне служіння та матеріальні здобутки. Релігія блукає в надрах язичництва і як результат, залишається недосконалою людська духовність. Такі події вказують на час релігійного запустіння. Але бажання пророка збулося, закінченням сімдесятирічного полону. Відлік часу почався від виходу наказу, відбудувати Єрусалим. Відбуваються три важливі події, зафіксовані Біблією.
Перша подія: «Так говорить Кір, цар перський. Бог наказав мені збудувати храм в Єрусалимі, що в Юдеї. А хто є Його народом хай буде Бог з ним, хай іде до Єрусалиму, і будує дім Господа. І хто мешкає там, хай допоможуть сріблом, золотом, добровільною пожертвою» (1 Ездри 1:2). Бог наказав Кіру! Отже, з царем язичником сталася незвичайна переміна, повага до Бога, Якого раніше не визнавав і не поклонявся. Безумовно, це сталося завдяки мудрості Даниїла. Проживши все своє життя в полоні, він жодного разу не порушив вірності Своєму Богу. Не проміняв службу Богу на царські титули. Разом з тим, допомагав царям в їхніх проблемах. Тактовно відкривав їм очі на безпомічність їхніх богів. Тому: «…збудив Господь дух Кіра, оголосити: Бог небесний, повелів мені побудувати Йому дім у Єрусалимі» (2 Хронік 36:23). Збудив дух Кіра! Присутність євреїв у Вавилоні, відкрила язичникам можливість відчути перевагу Істинного Бога, збудитися духом. Бо євреї, в полоні відновили смирення, як необхідну річ у вірі. Таким чином, навіть у рабстві можна набувати досвіду від власних помилок. Адже ціль Божого задуму – відродження духовного життя!
Пророцтво: «Бог, Який говорить про Кіра: пастир Мій, виконає волю Мою, скаже Єрусалиму: будеш побудований» (Ісая 44:28). Цар виявляє турботу на подобі пастирської діяльності, бо полонені євреї були вірні Своєму Богу, а на побутовому рівні, чесно служили вавилонським царям. Смирення – риса притаманна Аврамовій вірі і затверджена Ісусом Христом у християнстві. Свідчення: «…Майте добру поведінку серед язичників, щоб за те, за що вас обмовляють, мов злочинців, побачивши добрі діла, прославили (Вашого) Бога. Отже, покоріться всякій людській владі – чи цареві, як володареві. Бо така Божа воля» (1 Петра 2:12-15). Народ зумів вижити і повернутися з полону, лише завдяки смиренню, яка є угодною Богу. Але чому сьогодні ми так часто чуємо заклики боротися до останньої краплі крові? А традиційна релігія мовчить, потураючи владі і не відкриваючи істини. І народ не знає, що смирення завжди відновлює справедливість, мирно і без крові у визначений Богом час.
Друга подія відбувається за правління перського царя Артаксеркса. Ездра, котрий служить при царі переписувачем, вирушає у подорож з Вавилона до Єрусалима. Він має з собою царського листа, де йому було доручено очолити віру, поставити суддів, і навчати Закону Божому. Як написано: «Від мене царя Артаксеркса, дається повеління: все, чого попросить Ездра священик, учитель закону, негайно давайте. На всіх службовців при домі Божому, не накладати податки, ні мита, щоб не було гніву на царство царя і синів його» (1 Ездри 7:21-25). Отже, великий і сильний цар, визнає за собою вину перед народом Божим, а ще більше перед Богом – боїться гніву. Повернувшись в Єрусалим, Ездра з великим поривом служить учителем закону. Як написано: «І читали з книги Закону Божого, виразно, і приєднували тлумачення, і народ розумів прочитане» (Неємії 8:8). Він навчав служити не лише букві Закону, але і відкривав євреям духовну дію закону в людському середовищі.
І третя подія відбувається одночасно через Неємію, котрий служив при царі чашником. «Перебуваючи в Сузах, престольному місті. Прийшли туди люди з Юдеї. Я запитав їх про Єрусалим. Вони розповіли про велику біду і приниження, стіни Єрусалиму зруйновані, а ворота спалені вогнем» (Неємії 1:1-3). Тобто, духовне запустіння привело до втрати єдності у відроджені народу. Від цієї звістки Неємія сумував, викликавши у царя запитання: «Чого ти бажаєш? Пошли мене в Юдею, щоб і я відбудовував. Хай дадуть мені листи до намісників Заріччя (за рікою Євфрат). І листи до охоронців царських лісів, щоб давали мені дерево для відбудови. І дав цар листи, тому що благодійна рука Бога була наді мною» (Неємія 2:4). Щоб зрозуміти, яке ж дерево необхідно для відбудови міста і храму, найперше треба знати: «Бог поселяється не в рукотворному храмі» (Дії 7:48). Бо дерево це віруюча спільнота, яка перебуває в єднанні з Духом Премудрості. Тоді як дерево з царських лісів символізує дерево добра і зла. Людський ресурс, над яким треба працювати, відроджувати духовність.
Написано: «Блаженні ті, хто дотримуються заповідей Божих, щоб мати їм право на дерево життя» (Відкриття 22:14). Яке символізує життя вічне. Виявляється необхідність сприйняти і втілити Божу волю в своє життя. Тоді: «…назвуть їх сильними, багатими правдою, насадженням Господа на славу Його» (Ісая 61:3). Отже, на славу Істинного Бога, Неємія розбудовує достойне життя євреїв, перемагаючи великий спротив. Адже більшість люблять відвідувати величаві храми, але не люблять працювати над собою. Неємія визнає у провидінні руку Бога, а Бог може задіяти до відродження духовності всяку людину, яка не чинитиме спротиву.
Нам здається, що все в цьому житті залежить від нас самих, і ми дійсно вільні в своїх ділах, але лише до часу настання дії Божої волі. Тоді все відбувається за Божим Задумом. Будучи освідомленні у Божій волі, пророки і мають таку можливість пророчити Духом Божим, бо знають Бога і Його наміри. Необхідно звернути особливу увагу на проголошення царя Дарія, усім народам, племенам і мовам, які живуть по всій землі. «Мною дається повеління, щоб трепетали і благоговіли перед Богом Даниїловим, тому що Він є Бог живий і присносущий, і царство Його не зламне, а царювання Його нескінчене» (Даниїла 6:26). Таке визнання Дарія дорогого коштує. Духовна висота і благородство пророка вразили царя і дозволили йому прославити Бога в язичницькому середовищі, це являється величним прикладом для нинішніх християн.
