Що таке покаяння?

«Нехтуючи багатством Його доброти, не знаємо, що доброта Божа приводить до покаяння» (Рим 2:4).

Щоб покаятися, людина передусім має знати, що для неї є істинним, і що її робить Людиною Божою? А щодо доброти Бога, то Давид закликає: «Спробуйте і побачите, що благий Господь» (Псалом 33:9). Тобто, слід спробувати зрозуміти Бога, пізнати Його наміри, закони і повеління що до нас. Для цього апостол Павло написав: «…брати: те, що істинне, що чесне, що справедливе, що добре і гідне похвали… Чого навчилися і що прийняли, почули й побачили в мені, - оце й робіть. І Бог буде з вами» (Філіпян 4:8,9). Такі духовні речі допомагають нам покаятися і змінити свій погляд на минуле життя. Відчути незадоволення собою, відчути докори сумління через нечесну поведінку. Відчуття вини приведе до пошуку суті покаяння. Давид дорікає: «Бо ти полюбив зло більше, ніж добро, більше неправду, ніж правду» (Псалом 51:5). Освідомивши негідність такої любові, мисляча людина вирішує змінитися і почати життя заново. Дотримуватися дороги, якою йшли праведники. Але хто не може уникнути злостивої натури, набуває залежності від неї, втрачає любов до праведності, смирення і до справедливого покаяння та навернення до Бога.

Основна причина покаяння – це відчуття вини, тобто, неможливість дорівнювати Божим нормам життя. Написано: «Кожна несправедливість є гріхом, який веде до смерті» (1 Іоанна 5:17). Отже всякого грішника, для якого несправедливість стала звичайною справою, Бог визнає мертвим. Яким чином можна вирішити цю проблему? Апостол Павло каже: «Знаємо, що кожний, хто народився від Бога, не грішить… Береже себе і лукавий не торкається його» (1 Іоанна 5:18). Беззаперечно! Народженню від Бога передує покаяння. Розуміння великої шкоди гріха, що умертвляє свідомість людини. Народитися можна лише через освіту Христа. Стати учнем Христа, щоб вирости на Його рівень земного життя. Адже, за покаянням слідує навернення – необхідна умова для того, щоб людина могла примиритися з Богом. Постійно оберігаючи свою свідомість від лукавих спокус гріхопадіння.

Необхідність покаяння виникає через негідно прожите життя, яке протистояло Божому визначенню і Його волі. Також єднання з принципами недосконалого світу, або лояльного відношення і підтримки залишків язичництва в християнстві. Апостол каже: «…достатньо минулого часу життя, коли ви виконували волю язичників, жили в розпусті, пияцтві, гульні та беззаконному служінню ідолам» (1 Петра 4:3). Язичницьке ідолопоклонство є беззаконним служінням, як і безсоромна розпуста, яку демонструє світова культура. Все це підлягає покаянню і наверненню до істини. Петро засвідчив: «Якщо Бог дав їм такий дар, як і нам, що увірували в Ісуса Христа, то хто ж я, щоб міг заборонити Богові? Почувши, прославили Бога, кажучи: Отже і язичникам дав Бог покаяння для життя» (Дії 11:17,18). Таку прекрасну сутність як покаяння, Бог пропонує по своїй доброті всьому людству, як в побутовому житті, так і в служінні Істині. Адже життя без покаяння буде жорстоким, черствим та бездуховним. Далі свідчення Петра: «…довготерпеливий Бог до нас, не бажає, аби хтось загинув, але щоб усі прийшли до каяття» (2 Петра 3:9). Тим, хто зійшов з путі праведності покаяння дає можливість налагодити зв'язок з Богом і досягнути Його благ. «Наблизьтеся до Бога і Він наблизиться до вас. Очистіть руки грішники, і серця двоєдушні» (Якова 4:8). Мало очистити себе від діл гріховних, але і думки та бажання наші мають співпадати з Божою волею. Покаяння у всі часи було першим і обов’язковим кроком на путі досягнення єдності з Богом і надії вічного існування.

Але варто знати: люди не будуть каятися, якщо не розумітимуть, чому це слід робити?! Бо усвідомлення своєї немічності та розгубленості ставить питання: «Що нам робити, мужі – браття? Петро сказав: Покайтеся, і хай охреститься кожний з вас в Ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів, і приймете дар Святого Духа» (Дії 2:37,38). Коли сила знань учнів стане єдиним розумінням, освячена одною наукою і поєднана Премудрістю Христа, тоді вони стануть сповненими Святого Духа. Освячення Істиною дає можливість відкривати людям духовні знання. А кульмінація Хрещення Духом Святим – вихід на духовний рівень служіння, початком якому було покаяння і народження від Бога! Про це ж саме проповідував євреям Іоанн Хреститель. «Принесіть плід гідний покаяння» (Матвія 3:8). Покажіть результат покаяння! Справжнє покаяння це не проголошення слова «каюся», і не платний ритуал сповідування гріхів на вухо священику, але досягнення Божої мети, створення гідної людини, котра не захоче більше грішити!

В Старому Заповіті написано: «І побачив Бог велике розбещення людей на землі, всі думки їхні і помисли серця, були злом повсякденно; і розкаявся Господь, що створив людину… І сказав: знищу з лиця землі від людини до худоби» (Буття 6:5-7). Бог побачив, Бог сказав, розкаявся – означає духовне розуміння, внутрішня суть слова. Адже Бог не людина, Він бачить і говорить в Дусі Істини. І чим завинила перед Богом нерозумна худоба? Очевидно мова йде про ницість людини, її моральне падіння на рівень худоби, яке підлягає відновленню. Однак більшість богословів, які не бажають прикладати зусилля і виконувати повеління Ісуса Христа, а саме: «Досліджувати Писання». Сприймають розкаяння Бога примітивно-буквально. Тому слово «розкаявся» і стало підставою думати про досадну помилку Бога. А створення людини, вважати неякісною роботою Бога. І побачив Він це тільки після того, як людина почала творити на землі зло. І ніби пошкодував що створив! Насправді це результат повного нерозуміння Божої Суті! Вина Бога недоказана навіть тими, хто вважає ніби Бог не знав, яким виявиться його творіння.

Читаємо пророцтво: «Я Бог, Я звіщаю від початку, що буде в кінці. Моя рада збудеться, усе, що Мені угодно, Я зроблю» (Ісая 46:10). Людство досягне духовного рівня задуманого Богом, бо: «Моє Слово, яке виходить з Моїх уст, - не повертається марним, але виконає те, що Мені угодно, і звершує те, для чого Я посилав його» (Ісая 55:11). Після цих пророцтв не залишається жодного сумніву, що Бог наперед знав, і знає абсолютно все. І все звершиться свого часу! Підтвердження знаходимо в Іоанна Богослова: «Достойний Ти Господи Боже наш, прийняти славу і честь, бо все Ти створив, і все з Твоєї волі існує» (Об’яв. 4:11). Хто ж зможе відняти у Всевишнього славу і честь, і визнати невмілим Творцем?! Адже написано: «Не розкається Бог: бо не людина Він, щоб Йому каятися». (1 Цар. 15:29). Покаяння – наслідок невірних дій людини, котрій Бог дав повну свободу вибору. Визначив створити, виростити людину за духовним образом і подобою Божою. Адже сказано: «…ви боги – і сини Всевишнього» (Псалом 81:6). Тобто боги свого життя, відповідальні за себе і за порядок на землі.

Але, оскільки так написано: «розкаявся Бог», то треба дослідити; де розкаявся, як розкаявся і для чого? Вияснити всі за и проти. Свідчення апостола: «…звершуйте своє спасіння, тому що Бог створює в нас і бажання і діяння за Своїм благоволінням» (Філіпян 2:13). Отже, де Бог створює? У нас, в нашій свідомості відбувається переоцінка життєвих діянь! Яким чином? Силою Божої волі і нашим бажанням. Для чого? Заради спасіння людини, необхідна єдино цілісність і співпраця з Богом. Безумовно, в Божої Премудрості сприйнятої розумом людини, звершується розкаяння і приноситься плід смирення. Одначе, світ людський ще далекій від цього, в своїй недосконалості готовий звинувачувати Бога, або міфічного диявола.

Читаємо пророцтво Ієремії 4:27,28 «Бо так сказав Господь: земля буде спустошена, але остаточного знищення не допущу. Заплаче земля, і небеса затьмаряться угорі, тому що Я сказав, Я визначив, і не розкаюся і не відступлю від того». Земля буде спустошена не волею Бога. Самі люди накличуть на себе фізичні страждання і біди. Спустошення осягне нерозкаяних грішників і затьмарену духовність світу, не по вині і прямої участі Бога. Але, як закономірний наслідок зворотної дії невиконання того, що Бог визначив і постановив людині. В цьому Бог вірний Сам Собі – не розкається!

Далі читаємо пророцтво Осії 13:12-14 «Зв’язано у вузол беззаконня Єфрема, збережений його гріх… Він син нерозумний, інакше не стояв би довго у становищі дітей, які народжуються… Я відкуплю їх, від смерті визволю… І розкаяння у тому не буде у Мене». Єфрем, син Йосипа, народжений в Єгипті. Його ім’я означає плодовитий, адже він став початком народу єфремлян. Однак, пов’язані гріховним життям, не можуть відродитися духовно, - дітьми Божими. Вони подоба сьогоднішнього світу, коли населення зростає, а духовність падає. В цій бездуховності завжди існує «остаток» народжених від Бога. Тому що Бог бореться з гріхами людства освітнім словом правди, виховує духовним законом і визволяє з полону смертного гріха – покаянням. І буде боротися неспинно, і переможе, давши нам наявний приклад боротьби Ісуса Христа! І в цьому не розкається Бог ніколи!!! Амінь!

Дослідження сестри Надії