Справжня Молитва.

 

«Чого просимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді» (1 Іоанна 3:22).

 

 

Заповіді це найвеличніша, вічна умова між Богом і людиною! Лише на Божих умовах одержуємо відповідь на молитву. Інакше: «…просите і не одержуєте, бо не на добро просите…» (Якова 4:3). Перше ніж молитися слід самому бути доброчинцем, як навчав Христос: «Не роби ближньому того, чого собі не бажаєш». Це Його заповідь нам на виконання, щоб заслужити прихильність Бога на молитви християн. Ніхто так ревно і багато не молився, як іудейський народ. І ось, ніби перекреслюючи всі ті молитви як недосконалі; читаємо слова учнів до Ісуса Христа: «Господи, навчи нас молитися» (Луки 11:1). Виходить молитва фарисеїв не гарантувала зв'язок з Богом на духовному рівні. Виникла необхідність справжньої молитви, яка досягає цілі! Чому сьогодні у християн не виникають такі питання і сумніви щодо наших молитов? Чи ми впевнені, що вміємо молитися? Знаємо для чого існує, що дає і якою має бути справжня молитва? Люди завжди молилися своїм богам, а відтоді як Ісус Христос сказав: «Просіть – і буде вам дано…» (Матвія 7:7). Молитва стала невід’ємною частиною християнської віри. Молитися до Бога, це молити, бажати того, чого в світі майже не залишилося. Якби можна було прослідкувати людські молитви то виявилося б, що просять в Бога земних благ: успіхів, достатку, здоров’я та щастя. І лише одиниці хочуть досягнути рівня досконалості духа, відродження богоугодного життя, щоб досягнувши, благовістити людям.

Варто знати, що на початку Бог дав людині все необхідне для земного життя. Але, загордившись, людину вже не задовольняла Божа необхідність. Вона бажала більшого. І повірила, що без Бога, сама здобуде все, що тільки забажає. Та не врахувала безмежність і ненаситність своїх бажань і виявилась безсилою їх задовольнити. Тому-то людське життя постало перед образом «розбитого корита». Захопившись матеріальним добробутом, - загубили Бога і сенс життя! Сьогодні мільйони християн по цілому світі прагнуть повернути втрачене, але не вміють і не знають, як це зробити. Тому-то слова: «Господи, навчи нас молитися», доречні сьогодні, як ніколи! Біблія є тим джерелом Премудрості, яка не тільки вчить нас молитися, але і навчає як не треба молитися. Читаємо пророка: «Коли руки свої простягаєте, Я закриваю від вас Свої очі! Коли ви молитви примножуєте, Я не слухаю вас,…Умийтесь, очистіть себе! Відкиньте зло ваших уст із – перед очей Моїх. Перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро» (Ісая 1:15,17). Бог ніколи не буде слухати молитви лиходіїв, злих, сварливих, роздратованих людей. Людина не тварина, і тому повинна очистити себе від недостойних християнина емоцій, які не дозволяють їй наблизитись до Бога.

Пророк відкриває іще одну фальшиву молитву. «Хто Бога створив, ідола вилив, котрий не допомагає? Він робить, його на подобу людини, як майстерний зразок чоловіка, щоб у домі поставити… Перед ним на коліна впадає, йому молиться й каже: Рятуй мене, Бог мій» (Ісая. 44:10,13,17). Істинний Бог -  Невидимий Дух Премудрості і безмежна сила Закону. А люди моляться до майстерно зробленого божества. Нажаль християни перейняли таку молитву у язичників, не звертаючи ніякої уваги на те, що Христос ніколи так не молився. А Він, Учитель наш! Можна зрозуміти темних, неосвічених наших пращурів, які не знали Істинного Бога і молилися Богу Перуну, Дажбогу та багато іншим. Але як зрозуміти сьогоднішніх освічених християн, які мають неперевершене, премудре, правдиве Слово Боже, але продовжують вчитися молитися у язичників? Звертаючись до нас Павло пише: «Будьте постійно в молитві з подякою! Моліться і за нас, щоб Бог нам відчинив двері Слова, - звіщати таємницю Христову, що за неї я й зв’язаний, щоб відкрив я її, як звіщати належить мені» (Колосян 4:2-4). Постійний стан вдячності Богу за життя, визнання Його як незаперечну, всемогутню Особу, відкриє духовне розуміння молитви та Христову таємницю любові до Бога і до людини. Справжня молитва повертає людям життя в єдності з Богом. Але зазвичай люди звертаються до Бога коли приходить біда. Тоді як все своє життя слід налаштовувати на спорідненість з Богом. Молитва – це духовний зв'язок з Богом! Або він є, або нема, третього не дано.

Для самовпевнених, які не поважають інших, Христос відкрив притчу про фарисея та митника що прийшли молитися в храм. Молитва фарисея: «Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, - грабіжники, несправедливі, перелюбники або як оцей митник. Я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю» (Луки 18:9-13). Фарисей перед Богом розхвалює себе, але даремно він це робить: «Бог бачить серце кожної людини» (Псалом 32:15). Дотримуючись призначених фарисеями матеріальних постанов, вважає, що вже все виконав і чекає винагороди. Він не розуміє, чого насправді треба надбати, та з яких цінностей слід давати десятину Богу? Христос нагадує: «Якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати своїм дітям, то наскільки більше Небесний Отець дасть Святого Духа тим, які в Нього просять?» (Луки 11:13). Коли благовоління, зростання Святості і Любові перевищуються гординею – досконалість не досягається. В фарисейських молитвах бракує освіти Христа! Тому й не знають, що слід просити Мудрості, Святості, досягнення Христового благородства, духовності. Адже бездуховні, на подобі злих, роблять «добро» лише там, де вигідно. Христос навчає: «Коли молитеся, не будьте лицемірами, котрі люблять молитися в синагогах і на перехрестях вулиць, щоб показатися людям. Запевняю вас: вони вже одержують свою нагороду» (Матвія 6:5). Одержують від людей славу набожних, а що до Божої нагороди, залишається невпевненість.

Молитва митника: «Митник, стоячи здалека, не смів навіть очей звести до неба, лише бив себе в груди, промовляючи: Боже, будь милостивий до мене грішного! Кажу вам, що цей повернувся до свого дому оправданий більше, ніж той: бо кожний, хто підноситься, - буде понижений; а хто себе понижує, - піднесений буде!» (Луки 18:13,14). Свідомість митника виявила смирення до Небесного Отця. Не смів підняти очі – вважає себе ще недосконалим! Б’є себе в груди – кається, просить прощення і сили Божої для духовного переродження. А Ісая за Ісуса Христа пророчить: «Як Пастир Він буде пасти стадо Своє… носитиме на грудях Своїх» (Ісая 40:11). Христос візьме на Себе відповідальність за учнів і за весь народ. Так само митник визнає себе відповідальним перед Богом. А оскільки просить милості, то Христос стверджує: «Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть» (Матвія 5:7). Митник очевидно був милосердним, оскільки, як написано, більше оправданий за фарисея. Адже його свідомість молитовно віддана Духу Істини. І хоча фарисей вважає себе кращим за митника, підноситься над ним, але в нього мало надії на Боже оправдання.

Пророк, котрий беззавітно любив свій народ, але написав такі слова: « І промовив до мене Господь: Не молись за народ цей на добро йому. Як вони будуть постити, Я не послухаю їхніх благань, а коли принесуть жертвоприношення в дар, Я їх не прийму» (Ієремія. 14:11,12). «Як спитають тебе вони: Куди ж підемо? То скажи: Так говорить Господь: Хто на смерть – ті на смерть, і хто на меча – на меча, і хто на голод – на голод, а хто до полону – в полон» (Ієремія 15:2). Відтак, кожний отримує по-заслугам своїм, своїх батьків і дідів, бо так написано в другій заповіді. Вони дотримуються постів, та інших церковних звичаїв надіючись що Бог їх за це нагородить райським життям. А Христос сказав: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Іоанна 13:35). Як може Бог відповідати на молитви і спасати людей, коли вони не хочуть вчитися у Бога. Якби люди жили Божою мудрістю, то не знали б ні полону, ні голоду, ні смерті. Самі зробили такий вибір, між Божим Законом і беззаконням. Тому земне життя стало беззахисним перед різноманітними силами зла. І в хвилину загрози та своєї безпорадності, не знаходячи допомоги від людей, навіть атеїсти, молять у Бога допомоги. Цим самим вони визнають людське безсилля, - вижити, спастись без Божої допомоги. Бог, був і є, - як остання надія земного людства! І свідомо чи підсвідомо це розуміють всі. Тому так багато релігій на землі, і всі моляться, але не всі розуміють в чому ж суть справжньої молитви?

Читаємо молитву Ісуса Христа перед арештом. Він іде з учнями молитися на Оливну гору - означає підняття на духовну висоту, яка поєднує Його з Богом. «Отче, як волієш, -  пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте – не Моя, а Твоя нехай станеться воля! І підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і побачив, що спали…І промовив до них: «Чого ви спите? Уставайте і моліться щоб не впасти у спокусу!» (Луки 22:42, 45, 46). В цій молитві все життя Ісуса. На кого Він покладався і чию волю виконував? Безумовно, коли б Він надіявся і виконував волю фарисеїв, то це дозволило б Йому довго жити на землі, але Він вибрав життя в Дусі Істини! Молитися, - це відкрити Істину і посвятити їй все життя. Такий молитві навчав Він своїх учнів, які нажаль ще «спали», тобто не усвідомлювали важливості свого призначення. Але, врешті змушенні будуть зробити вибір Свого Учителя.  Так само сьогоднішня релігія «спить», по відношенню до науки Христа. Відповідальність перед Богом за своїх учнів і за весь людський світ, Христос узяв на себе! І до нас промовляє словами: «Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!». Бережіться від гріхопадіння та байдужості до Бога!

Постає питання, як молитися, адже християни моляться по різному? Проказуючи молитву нерідко впадають в душевний, емоційний стан некерований розумом. У такому стані одні можуть ридати, наносити собі тілесні ушкодження, або ж вигукувати слова радості, танцювати, а інші промовляють незрозумілі слова. Все це називають духовною молитвою. Однак, якби можна було б досягти духовності і єднання з Богом лише емоційними почуттями, то не треба було б відроджувати розум Освітою Христа. Насправді, такі видовищні молитви виявляють втрату внутрішньої гармонії духа, яка була на початку і дозволяла людині мати тісні зв’язки з Богом. Апостол пише: «Хто розум Господній пізнав, який би його міг навчити? А ми маємо розум, Христовий!» (1 Кор. 2:16). Наші почуття мають бути керовані розумом, а розум має бути Христовим, тоді молитви будуть мудрими. Як сказав Христос: « А ти, коли молишся ввійди до своєї кімнати зачинивши двері, помолись до Отця в тайні; і Він, що бачить таємне віддасть тобі (явно). Молячись, не говоріть зайвого, як ті язичники; бо думають, що завдяки своїй багатомовності будуть вислухані. Отже, не уподібнюйтеся їм, бо ваш Отець знає, чого потребуєте, перш ніж ви попросите в Нього» (Матв. 6:6 - 8). Справжня молитва вимагає усамітнення, закрити свідомість від впливу зовнішньої суєтності. Відокремити життя від негативу гріха. І тільки Богу довірити все! Молитва це сакральне таїнство Божої Премудрості та людської свідомості без будь-яких посередників. 

Чому люди в більшості втратили надію на Бога? Можливо думають, що Бог відвернувся від них і не чує їхніх молитов. Неправда! Це вони відвернулися своїм життям від Бога і не хочуть Його слухати. Втратили внутрішній дух мудрості, сумління і любові, завдяки якому і приходить Божа допомога. «Дух допомагає нам у наших немощах; адже не знаємо, за що і як маємо молитися, але сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями. Бо кого Він передбачив, тим наперед визначив бути подібними до образу Сина Свого» (Римлян 8:26,29). Отже, існує молитва життя! Коли людське життя духовне, по образу Ісуса Христа, воно саме просить, заступається за нас перед Богом, - невимовно! Тому Ісус Христос відкрив для всіх молитву Отче Наш. І мабуть нема  таких християн, які б не знали і не молились словами цієї молитви. Але не всі розуміють, що молитва Отче Наш, це не лише слова, це духовна висота християнина, на яку необхідно піднятися.

Коли ми проказуємо молитву: «Отче наш, сущий на небесах!» (Матв. 6:9-13). Ми сприймаємо Єдину Премудрість, яка перетворює і керує життям досконало. Як і написано: «Отцем собі не називайте нікого на землі, бо один у вас Отець. Котрий на небесах» (Матвія 23:9). На висотах Духа – найкращий керівник нашої свідомості! Не дозволяйте впливати на вас тим, хто спотворює істину язичництвом. Не називайте їх отцями!

Промовляючи: «Хай святиться Ім’я Твоє». Визнаємо Святість Величної Суті, яка достойна поклоніння і слави! А Божі Імена виражають Його довершену природу. І коли ми говоримо: «Хай прийде Царство Твоє, хай буде Воля Твоя, і на землі, як на небі» То на всій землі, і в кожній людині зокрема, має царствувати Божа воля десяти заповідей. Бо в Притчах написано: 28:9. «Хто відхиляє вухо своє, щоб не слухати Закону, то буде огидна і молитва того». Неприйнята Богом.

Читаючи слова: «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні». Ми маємо усвідомити і такі слова Ісуса Христа: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом, що походить із уст Господніх» (Матв. 4:4). Так як звичайний хліб для тілесного життя, то життя вічне залежне від споживання Хліба Божого. Христос говорив: «Я хліб життя! Хто приходить до Мене, - не буде голодувати!» (Івана 6:35). Буде споживати духовний хліб, за який і говорить молитва. Духовним хлібом є Святе Письмо, до якого більшість несправедливо байдужа.

Читаючи далі молитву: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». То ці слова не лише для того написані, щоб їх проказувати. А так треба щоденно жити. Це і є бути постійно в молитовному стані. Апостол говорить: «Терпіть один одного, і прощайте, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані, в одному тілі» (Колос. 3:13,15). Тобто справжнє християнство передбачає примирення з Богом, з усіма людьми і з самим собою, все це виражає молитовне умиротворення по образу Христа. 

Але як сприймати такі слова: «Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Апостол  свідчить: «…не кажи, що Бог спокушає; не спокушається Бог злом, і Сам не спокушає нікого. Кожний випробовується власним пожаданням, що затягує і вловлює» (Якова 1:13,14). Варто знати, коли Бог в серці і розумі людини, Він не допустить гріховної спокуси. Всім треба усвідомити, що життя тілесне повне гріховних спокус. І захищеними можуть почуватися ті, хто знаходяться в духовній родині християн, які вивчають і досліджують Слово Самого Бога. Адже знати – це вміти! Павло навчає: «Браття, як людина і впаде в який огріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності, і сам себе доглядаючи, щоб не спокусився і ти! Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон  Христовий» (Галатів 6:1,2). Подібно до Ісуса Христа, який був під спокусою, але не спокусився. То так і ми, навчаймося бути відповідальними за себе, за наших близьких, а також за нашу християнську родину. Бо коли ми говоримо слова молитви ми доказуємо і нагадуємо самі собі, що не можемо існувати окремо від Того, до Кого молимося. Ми також доказуємо Богу, що ми згідні з словами молитви.  Але бути згідним на словах, - це лише половина молитви. Потрібна згода діяльна, інакше словесна молитва може стати порожнім звуком! Причиною, що Бог не на всяку молитву реагує.

Ісус Христос сказав: «Не кожен, хто каже: Господи, Господи! Увійде у Царство Небесне, але той хто виконає волю Мого Отця. Багато – хто скажуть: хіба ми не Ім’ям Твоїм ми пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І проголошу тоді: Я ніколи не знав вас…Відійдіть, хто чинить беззаконня!» (Матв. 7:21-23). Непоправної шкоди завдають собі ті, хто на словах воліють єдності з Богом, а життям - зрікаються Його! Ніхто крім Біблії не навчить нас, що молитися до Бога і молитися всім життям на Бога, це справжня молитва!  Христос, кожен день, кожну годину, хвилину свого життя, молився на Бога! Все життя, - як молитва! Така молитва, це остання надія людства! Настане час, коли весь світ людський вибере для себе таку молитву. Будуть всі пам’ятати, що вони християни, жити по-християнськи, перебуваючи в мирі, любові, лагідності зі всіма людьми. Не порушуючи своїм життям Законів і Правди Божої, навчаючись Слова Божого. І лише тоді духовність відродиться, і вся земля стане домом молитви. Бо так написано: «Дім Мій стане домом молитви для всіх народів!» (Марка 11:17).  Амінь!

Опрацювала Шагіна Надія.