Всемогутність Бога

«Великі та дивні діла Твої Вседержителю. Праведні путі Твої Царю Святих» (Відкриття 15:3)

Слова: Всемогутній та Вседержитель означають сутність, для якої немає нічого неможливого. Треба лише вияснити, для чого і якою силою виражається всемогутність Бога? Очевидно, символізує побудову Божого Царства на чолі з Його сином Ісусом Христом, народження Якого провіщено прадавнім пророком: «Дитя народилося нам, даний нам Син і влада... Ім’я Йому; Дивний, Радник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру. Без кінця буде Його влада та мир!» (Ісая 9:5,6). Оскільки Христос: «Образ Невидимого Бога» (Колосян 1:15). То на Нього і слід звертати увагу, щоб зрозуміти правду про силу Бога. Дивний – бо Його явлення в світі визнане великим чудом! Чудо це відкриття чогось нового, яке на початку всіх дивує. Радник – Він завжди залишатиметься порадником для людей. Адже сказано: «Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, - І Я заспокою вас» (Матвія 11:28). Бог сильний – не фізична, а духовна сила Ісуса Христа явила подобу сили Бога! Отець вічності – через Нього дана влада: «…не від світу цього», важливість якої в тім, що вона не на короткий час тілесного життя, але для вічності. Князь миру – земне князівство передбачає владу і преклоніння. Але про Ісуса Христа написано: «Бог дав Йому Ім’я вище всякого імені, аби перед Ним приклонилося кожне коліно… щоб кожною мовою для слави Бога Отця було визнано, що Ісус Христос – це Господь!» (Філіпян 2:9-11). Тобто належить до Божественного роду! Творця миру і правди, а не зверхності і несправедливості. Христос ніколи не демонстрував над людьми зверхності.

Саме слово «Бог» передає думку про Його силу, величність і гідність, Творця видимого і невидимого, матеріального і духовного. «Він створив землю, силою Своєю, утвердив Всесвіт мудрістю Своєю і розумом Своїм розпростер небеса» (Ієремія 10:12). Сила Бога виражена в доцільності Його задумів і невідворотності виконання Його волі. Утвердив Всесвіт Мудрістю, тому все що існує, живе, оновлюється по премудрим вічним, незмінним Законам Творця! Розумом розпростер небеса – задумав довершений духовний світ для вічного життя людини. Розум Бога являє Сутність Самого Бога! Адже гармонія в первозданній природі передбачає існування незбагненного творчого розуму. Відомо: «Бог створив Людину за образом Своїм; чоловіка і жінку… І благословив їх Бог, і сказав: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володарюйте над усякою живністю, і всією землею» (Буття 1:27:28). Створив і благословив – визнав за людиною право Господаря землі. За образом Божим слід розуміти духовну людину, яка свій розум, волю і творчу силу узгоджує із мудрістю Божої волі, щоб разом створювати в собі нетлінну свідомість. Однак нинішня атеїстична частина світу вважає, що Бог не відповідає статусу всемогутній. Бо в світі існують міжнародні організації, в яких більше сили впливу. Тоді як Бог буквально ні на що не впливає і Його сила невидима. Тому християнам слід вияснити і показати в чому сила Всевишнього Творця? 

Відкриття апостола: «Захотів Він і породив нас Словом Правди, щоб ми стали початком Його творінь» (Якова 1:18). Слово Боже і є початком створення гідної Бога сутності. В людині закладені всі необхідні умови, щоб вірно мислити, набувати досвіду, робити висновки і пізнавати сенс буття. Але що ж з нами сталося? «Змій був хитрішим від всіх звірів польових» (Буття 3:1). Природа змія - подоба тілесної людини, що проявила себе плазуючим по землі змієм, - безбожним розумом. Своїми гріховними злочинами, хитрощами перевершила буквальних зміїв. Павло застерігає: «Боюся, щоб часом як змій обманув Єву хитрістю своєю, так і думки ваші не відхилилися від чистоти у Христі» (2 Кор. 11:3). Зміїна хитрість народжується в людських думках. Вона спокусила життя, образ Єви, ставши загрозою для духовного світогляду всього людства! «Бо кожний випробовується, зваблюючись власною пожадливістю. Пожадливість, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть» (Якова 1:14,15). Ненаситна жадібність до матеріального, стала началом гріха і смерті. Людина відмовилася від життя по-духу. Не дивлячись на те, що Бог «вдихнув» - спрямував в її свідомість необхідність Богопізнання. Однак весь світ страждає від гріховних спокус, які є наслідком поганого життя самої людини. Усі ці обставини доводять, що в людської свідомості не живе Бог, а в душах християн немає Христа! А отже немає Божої сили.

Христос сказав: «Без мене не зможете зробити нічого» (Іоанна 15:5). Тому постійно слід запитувати себе, як Христос поступив би на нашому місці. Оскільки люди не живуть за освітою Христа, то залишаються бездуховними невігласами, руйнують природу, а зруйнована природа не зберігає тілесну людину. Так само руйнується свідомість людини, що є набагато гірше. Відкинувши Боже керівництво, людина вирішила правити собою сама, намагаючись робити те, для чого не була створена. Таким чином притягнула смерть духовності. Пророцтво: «Знаю Господи, що не у волі людини шлях її, що не у владі того, хто йде, давати напрямок стопам своїм» (Ієремія 10:23). Люди виявилися слабовільними, щоб володарювати світом за образом і подобою Бога. Забруднивши чистоту віро-служіння язичництвом, умертвили в собі людську гідність та благочестя. «Бо, як через одного чоловіка гріх увійшов у світ і з гріхом – смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому всі згрішили» (Римлян 5:12). Від початку був закладений негідний Людини Божої приклад, а за ним - колективна вина. Світове гріхопадіння набрало такої сили, що майже ніхто не може самостійно спастися від гріха та смерті. Відмовившись від Божої волі, стали рабами недосконалої сили цього світу. Тоді як сила Божої волі нікого не поневолює, більш того, виводить мирян з неволі темряви невігластва, даючи силу благовістити вірність Духу Істини.

Пророцтво вказує: «Покрила небеса велич Його, і славою Його наповнилася земля» Небеса – це духовна висота Слова Божого відкрита пророками. «Блиск її, - як сонячне світло; від руки промені, тут тайник сили Його!» (Аввакума 3:3,4). Отже від руки – від набутих Божественних знань найбільша сила! Свідчення: «Павло…, покликаний апостол, вибраний для Доброї Звістки про Сина, що тілом був нащадком Давида і настановлений Сином Божим у силі, за Духом Святості через воскресіння з мертвих» (Римлян 1:1-4). Ісус нащадок Давида – Син Людський. Але стає Божим Сином через воскресіння з мертвих, тобто набуття сили Духа Божого! Дух – це сила правди, або незаперечних принципів Істини! Кожна тілесна людина смертна, але відродивши в собі духовну святість свідомості – набуває нетління. Варто знати, це не людська свідомість, що набута через споглядання світу, але закрита, - Боже Начало, котре люди називають або інтуїцією або підсвідомістю. Воно закрите від початку через порушення, логіки мислення і гармонії життя. Тому написано: «Поставлений Херувим, полум’яний меч, який обертається, щоб охороняти путь до дерева життя» (Буття 3:24). Полум’яний меч – Слово - Закон, який охороняє «дерево життя вічного» від порушників Закону.

Читаємо пророка: «Господь живе в Правді Істині і Суді…» (Ієремія 4:2). Відтак, природа Самого Бога це Правда, Істина і Суд! Оскільки слово Правда саме себе пояснює, то Істина це абсолютна Правда! Бо хтось на правду може сказати це неправда, а слова «Істина» не розуміють? Давид виголошує: «Правда Твоя – правда вічна, а Закон Твій - Істина» (Псалом 119:142). Істина сприймається найвищим незаперечним ідеалом! Оскільки Закон Божий – Істина, то вже не стоїть питання, виконувати його чи ні. Подібно і Суд Божий не засуджує, не відправляє в темницю, але відкриває дорогу до світла. «Суд Мій, як світло, що сходить» (Осія 6:5). Отже сила Правди, Істини і Божого Суду для того, щоб освітити, навчити, спасти. А людям пророк дорікає: «Ви суд перетворюєте на отруту, а плід правди на гіркоту; і кажете: чи не своєю силою ми придбали собі могутність» (Амос 6:12). Люди придбали могутність щоб судити, спотворювати Божу Правду насаджаючи свою, основану на язичницьких культах. Адже написано: «Судді їх - вечірні вовки, які не залишають до ранку жодної кістки… Священики – оскверняють святиню, зневажають Закон» (Софония 3:3,4). Діяльність церковних священнослужителів пророк прирівнює до вовків, тому що міжрелігійні осуди часто не керуються Божими законами любові, але силою подібною тваринам. Сила агресії, щоб нищити один одного, відмінна силі Бога, щоб воскресити до життя святість, доброту, братерство між народами. «Петро запитав: ось ми залишили все й пішли за Тобою, то що нам буде? Ісус відповів: запевняю вас, хто пішов за Мною, залишивши (все земне) одержить у стократ більше і успадкує життя вічне» (Матвія 19:27-29). Йти за Христом означає жити за Його Словом. Любити Бога, виконуючи Його волю і любити ближнього як самого себе, це і є образ життя що передбачає спадкоємство вічне.

Послання апостола: «…в порівнянні з пізнанням Ісуса Христа, заради Якого я все втратив і вважаю за сміття, аби здобути Христа. Пізнати силу Його воскресіння, і бути спільником у Його стражданнях, уподібнюючись Його смерті» (Філіпян 3:8-11). Сила Його воскресіння – єдність з Богом, щоб силою Божої волі відродити в собі духовну природу. «Він був убитий тілом, але ожив Духом» (1 Петра 3:18). Смерть тіла - закономірне явище, але слід задіяти, оживити Боже начало. Бути спільником страждання – пояснює апостол: «Хоч був Він Сином, проте навчився послуху, через що постраждав» (Євреїв 5:8). Людина, тоді вважається Сином, коли слухається Свого Отця незважаючи на страждання. «Спадкоємці Бога і співспадкоємці Христа, якщо тільки з Ним страждаємо, щоб з Ним і прославитися» (Римлян 7:17). Для цього необхідна сила гідності і терпіння, заради великої мети, вдосконалення людства. Духовна спільність з Богом та Христом, велика честь для свідомої людської суті. Земні страждання – ніщо, коли зосереджуватись не на них, а на духовному розвитку.  Це і означає: «ожити духом», усвідомивши тлінність земного життя.

Одна справа коли людина страждає за Правду, а інша – за злочини! Пророк каже: «Вони ж, подібно до Адама, порушили Завіт і зрадили Мене» (Осія 6:7). Чому зрадили? Бо надіються лише на себе, не слухають Святе Писання, завішане нам для праведного життя. А Мойсей напроти: «Краще волів терпіти з Божим народом, ніж тимчасово мати насолоду від гріха» (Євреїв 11:25). Іов був впевненим: «Що людина народжується на страждання, як іскри, щоб підніматися вгору» (Іова 5:7). Страждання є невід’ємною частиною недосконалого життя. Духовне страждання, або муки совісті часто приводять до очищення свідомості та духовного піднесення. Гріх людину вбиває, а осмислення причини страждання зумовлює духовне відродження. Уподібнитись Христової смерті, – пояснює апостол: «Бо як Він помер, то тільки один раз помер для гріха, а що живе, то живе для Бога. Так і ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога» (Римлян 6:10,11). Гріх не міг існувати в Ісусі Христі. Мудрість Христа поєднана з Богом була смертю для гріха, а для нас є прикладом сили. «Якщо ми з’єднаємося з Ним подобою Його смерті, то з’єднаємося з Ним і подобою воскресіння. Знаючи, що колишня людина розп’ята разом з Ним, щоб гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові» (Римлян 6:5,6). Розіп’яти – означає осудити своє колишнє, неправедне життя. Не служити гріхові навчає нас Павло, який сам пройшов через гріхопадіння, але знайшов в Ісусі Христі Силу Божу, щоб перемагати, умертвляти гріх, спасти себе і навчати спасінню інших. Воскресіння – це прозріння з Божою Силою, щоб більше вже не недооцінювати силу гріха, але перемагати.

Говорить Євангелія: «Людина не може нічого приймати на себе, якщо не буде дано їй з неба» (Іоанна 3:27). Даність з неба – це здібність до пізнання істини і вміння жити по-совісті. Небо – це духовна висота людини, щоб її досягнути і нею жити, слід прикласти не абиякі зусилля. Євангелія свідчить: «Царство Небесне здобувається силою» (Матвія 11:12). Але існує заперечення: «Мудрість краща за силу» (Екліз. 9:16). Мудрість не визнає вирішення проблем фізичною силою, лише інтелектуально-духовною. Силою, яка творить мир, справедливість, любов. Це сила живої етики, премудрого слова Істини. Вирішення власних проблем належить самій людині. Вона наділена Богом повною свободою вибору. А Боже судочинство не в грубій фізичній силі, бо Він не судить тіло, а лише викриває відсутність сили духа в людині. Людина сама накликає на себе страждання, як закономірний наслідок зворотної дії. «Що посієш те й пожнеш. Хто сіє для тіла – пожне тління, а хто сіє для Духа – пожне вічне життя в Дусі» (Галатів 6:7,8). Люди повинні вийти з тілесного життя переможцями своєї бездуховності, взявши за істину Божу силу Правди.

Безумовно, ми відповідальні перед Богом за себе і за тих кому свідчимо. Адже написано: «…кому багато довірено, більше будуть вимагати від нього» (Луки 12:48). Павло сказав: «Ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас – це Божий дар. Бо ми його творіння, якщо тільки створені в Христі Ісусі для добрих діл, які Бог наперед приготував для нас. Ви, що були без Христа, відчужені і позбавлені надії, і без Бога у світі. А нині, в Ісусі Христі, ви, що колись були далекими, кров’ю Христа стали близькими» (Єфесян 2:8-13). На початку був приклад Адама, а в кінці приклад Ісуса Христа. Спасенні вірою, яка дає нам благодатну надію пізнання невидимого, нетлінного, вічно існуючого. Адже віра зміцнюється, коли ми діємо відповідно Слова Божого, тоді і благословляються наші зусилля. Віра мертва при відсутності виконання Божої умови. А вічне життя – це дар від Бога, через кров Христа, - подобу Його життя для наслідування.

Фарисеї запитали: «Коли прийде Боже Царство? Ісус відповів: Боже Царство прийде непомітно, не скажуть: тут воно, або там! Боже Царство в середині вас!» (Луки 17:20,21). Досліджуючи духовний зміст Святого Письма, непомітно змінюється наше мислення, свідомість, оживає совість. Відроджується нова людина з духовною поведінкою життя. Царству Божому не слід надавати містичного значення, але необхідності нового мислення. Пророцтво говорить: «Не будуть робити зла… бо земля буде наповнена віданням Господа, як води наповнюють море» (Ісая 11:9). Адже: «Нетлінний Твій Дух перебуває в усьому!» (Прем. Соломона 12:1). Нетлінний Дух – сила Божого задуму. Необхідне єднання людської свідомості з цим Духом для досягнення досконалості. Тому: «Ми говоримо не словами людської мудрості, але навчені Святим Духом, порівнюємо духовне з Духом святості» (1 Кор. 2:13). Оскільки розум натхнений освітою Божою, то в ньому народжується сила спасіння. Ісус сказав: «Як послав Мене Отець, - і Я посилаю вас! Він дихнув і каже: Прийміть Святого Духа!» (Іоанна 20:21,22). Дихнув – означає спрямував їхню свідомість на доцільність одухотворення життя. Надихнув своїх учнів для написання Євангелії, Нової Звістки, всеперемагаючої Живої Мудрості. «І сказав Той, Хто сидить на престолі: ось творю все нове!» (Відкриття 21:5). Творить не фізичною, а Силою Премудрості Святого Духа! Амінь!

Дослідження сестри Надії.